Львів. Вишні. Дощі

ЛЬВІВ, НАДІЯ, ЖИТЯ І КОХАННЯ

Загалом, я не дуже полюбляю збірки розповідей. Частіше за все вони виходять неоднозначними, неоднорідними, з кількома потужними історіями, на фоні яких всі інші видаються доволі слабенькими. Особливо це стосується горор і фентезі збірок, в яких часто-густо відсутні єдина концепція чи загальна тема збірки.

Прочитавши попередній абзац можна подумати, що я зараз розкритикую книгу і взагалі буду злим дядьком, та це не так. Збірка «Львів. Вишні. Дощі», як і взагалі серія розповідей про Львів, приємно виділяється серед інших своєю концептуальністю, потужністю та відсутністю відверто слабких робіт.

Це друга прочитана мною збірка про Львів, і я не перестаю дивуватись, як авторкам виходить так гарно, захоплююче і цікаво описати буденні побутові речі. В розповідях нема нічого глобального, лише окремі історії про маленькі проблеми маленьких людей.

Вони прокидаються, ходять на роботу, гуляють, закохуються, страждають, люблять, ненавидять, сміються та плачуть. Все дуже просто і буденно, таких історій кожен з нас може розповісти не одну, але навряд чи в когось вийде це так гарно. Мабуть, в цьому і є талант письменника та головне завдання його: вміти написати прості речі гарними та потужними словами.

Що може бути більш інтимним та загадковим ніж пара, крокує в темряву? Де можна побачити більше болю, ніж на посмішці дівчини після розставання з коханим хлопцем? Хіба може бути щось радісніше і надихаюче, ніж перше за довгий час побачення і надія на щастя?

Збірка дуже вдало поєднана єдиною змістовою концепцією, яка винесена в назві: Це дощі і вишні( в книзі їх називають морелями). Символ дощу, який не лише освіжає та втамовує спрагу, а дощ, який очищає, який дає надію на майбутнє, який змиває з тебе гріхи, перемоги та прорахунки минулого, і, коли зранку сонце досушить останню росу на тобі, ти будеш готовий до нового життя і нового виклику.

Символ весни та вишень – це завжди початок. Як казала Ліна Костенко «І все на світі можна пережити, і кожен фініш, це, по суті, старт…». І після довгої, затяжної та похмурої зими обов’язково наступає пробудження, початок чогось нового, часто бентежного, іноді незрозумілого, але завжди з надією на нове життя і нове, краще та яскравіше майбутнє.

Загалом, якщо заокруглити всі розповіді і сюжети, варто сказати найголовніше. Емоційна складова книги перемагає все. Дійсно читаєш і радієш за дівчат, переймаєшся за них, радієш і сумуєш разом з ними. Ну і маю надію, що Львівський рік буде завершений, і незабаром ми побачимо літню збірку розповідей про Львів, надію, життя і кохання.