Бойня номер п'ять

Ми всі подорожуємо в часі

"МИ всі подорожуємо в часі" - це слова, які стали для мене справжнім лейтмотивом "Бойні номер 5" Курта Воннегута. Прочитавши перші рядки та зрозумівши, що мова далі піде про Біллі Піллігріма - головного героя, який подорожує в часі, я була впевнена, що книга в мене пролежить, ще пару років. Аж ні, впертим скептикам я раджу не відкладати цю книжку на найвищі полиці - це не просто твір з мотивами фантастики, я б сказала, це одна з найреалістичніших оповідей з усіх, які я прочитала. 

Автор стверджує, що книжка про Бомбардування Дрездена, але для мене, насправді, вона була про всю Другу Світову війну і про те, настільки її події сильно вплинули на звичайних людей. Про війну написати простою мовою майже неможливо - під час неї чинились жахливі речі, і хоч не хочеш, але хапаєшся за фантазію, намагаєшся зануритися в час, де все було або буде добре. 

Такими втечами автор майстерно показує всю багатогранність життя, всю його взаємопов’язаність, проводить лінію між життям та смертю, говорить нам про те, що не варто робити оцінок і про те, що все так, як мало бути, засуджує вояччину і наголошує на тому, що по обидві сторони барикад завжди є люди і ці люди у дійсності такі самі, як і ми.

Оповідь про людей, про хлопців, яким нещодавно тільки майнуло 18, які були ще дітьми (недарма повна назва книжки - "Бойня номер п'ять або Хрестовий похід дітей"), про абсурдність насилля, про рани які накладає війна не тільки на одну людину, а на все суспільство загалом.

"Бойні номер 5" Курта Воннегута важко давати оцінку. Прочитавши її, ти подумки до неї повернешся, бо кожен із нас теж трошки Біллі Піллігрім, який по схожому тікає від болючих ран минулого. Тільки лишається вірити, що наші рани ніколи не стануть такими ж болючими, які отримали десятки тисяч 18 річних Біллі Піллігримів у минулому столітті.