Передарсеналля – свято, яке завжди з нами
Щороку напередодні Київського Книжкового Арсеналу читацька спільнота занурюється у вир книжкових анонсів та презентацій, рецензій та відгуків, вішлистів та списків мастхевів. І робить це не без насолоди, бо магічний час «передарсеналля» з його книжковою та навколокнижковою «тусовкою» – це те, що книголюби люблять і цінують не менше, ніж власне «Арсенал».
Позбавлені минулорічного ККА-2020 та осіннього Львівського BookForum, спраглі до книжкових подій, читачі чекають ККА-2021 з особливими надіями та нестримною жагою.
Через протиепідемічні обмеження заходів заплановано менше, ніж зазвичай – відтак кожен з них цінується на вагу золота. А це значить, що очікування вищі, а списки арсенальних покупок – довші.
Розбираємося в новинках від видавництв 2021 року, вивчаємо анонси, плануємо книжкові закупи.
Українська художня проза
-
«Принцип втручання» Тамари Горіха Зерня («Білка»). Це друга книга письменниці, що у 2019 році стала лауреаткою премії «Книга року ВВС». Її «Доця» завоювала прихильність читачів і критиків своєю непідробною щирістю, життєвістю та емоційністю. Новий роман Тамари Горіха-Зерня обіцяє бути детективною історією з елементами драми і комедії. Роман про життя провінції, про війну, про політику, про математику і, здається, навіть про привидів.
«– Ви ж не вірите у історії про привидів? – Вірю? Господь з тобою, дитино. При чому тут віра. Що ми, дикуни якісь, щоб у таких питаннях на віру покладатися. Я не вірю, я знаю». («Тамара Горіха-Зерня, «Принцип втручання»)
-
«Леобург» Ірини Грабовської (КМ-Букс) – фентезійний роман-дилогія у жанрі стімпанк. Зауважу, що книга вийшла двома окремими томами – «Остання обитель бунтарства» у 2019 та «Остання війна імперій» у 2020 році.
Нове видання містить дві книги під новою обкладинкою з ілюстраціями та картами світу.
Жива мова, симпатичні персонажі, карколомні пригоди, колоритний художній світ – у цьому 750-сторінковому товстунці є все, щоб провести кілька цікавезних вечорів (або, як пощастить, то і безсонних ночей).
-
«Антеро» Тетяни Калитенко («Темпора»). Ця невеличка книжечка на позір – про подорож українки до Фіндляндії, щось на зразок культурно-освітньої одіссеї у пошуках забутої національної та родинної пам’яті. Але починаєш читати – і ось уже ловиш власні флешбеки з минулого, переживаєш з героїнею її страхи і сумніви, ділиш біль та самотність.
-
«Таємниця старого Лами» Доржа Бату («ВСЛ») – кожна нова книга Доржа Бату стає подією у книжковому світі. Ця книга, очевидно, не стане винятком.
Детективно-пригодницький сюжет, автобіографічні епізоди, спогади про радянське минуле, дружба, дитинство і буддизм. Доповнюють історію QR-коди на сторінках книги та ілюстрації Ярини Жук.
-
«Бо є так…» Тараса Прохаська («Meridian Czernowitz») – книга-загадка, нещодавно анонсована видавництвом. Малюнок на обкладинці практично повторює обкладинку книги есеїв «Так, але», видану у 2019 році. А назва схожа на «БотакЄ» 2010 року. Це спантеличує, заплутує та інтригує. Утім, це Прохасько. Як-то кажуть, розумному досить.
Український нон-фікшн
-
«Про що вона мовчить», упорядниці - Ірина Ніколайчук та Слава Світова (Creative Women Publishing). Це збірка історій на дуже різні теми, що їх розповідають дуже різні жінки – письменниці, науковиці, спортсменки, бізнес-леді, журналістки, лікарки, перекладачки та волонтерки АТО. Вони здаються дуже несхожими, але є дещо, що їх об’єднує – вони говорять про важливі для них самих і для усіх нас речі.
Їхні історії – це їхні голоси. Це книжка, що має терапевтичний ефект. Відверта розмова з іншою жінкою і з самою собою.
-
«Лексикон націоналіста та інші есеї» Миколи Рябчука («ВСЛ»). Збірка публіцистичних есеїв відомого журналіста, письменника та перекладача, президента Українського ПЕН-клубу Миколи Рябчука. У книзі він з притаманними йому проникливістю та іронічністю міркує про українську ідентичність та національну ідею, державну незалежність та особисту несвободу, про мости і стіни між країнами і культурами.
-
«Медицина доказова і не дуже» Андрія Сем’янківа («Віхола»). Надзвичайно актуальна у наші буремні пандемічні часи книга допоможе читачеві розібратися у медичних питаннях і стати якщо не експертом в галузі охорони здоров’я, то принаймні поміркованим та свідомим споживачем ліків та медичних послуг.
-
«Вино без правил» Анни Янченко («Віхола») розповідає, як неважко здогадатися з назви, про вино, правила його споживання та випадки, коли ці правила можна порушувати (спойлер: майже завжди). Жива і дотепна манера оповіді, відшліфована у блозі «Сомельє в зелених штанях», кваліфіковані оцінки вин, відпрацьовані тисячами дегустацій, та глибокі знання теорії та історії виноробства – ось рецепт гарної книжки про вино.
-
«Україна. Їжа та історія» (Видавництво їzhak). Неймовірно красиве і стильне видання від дослідників української кухні, вражаюче ґрунтовне та на диво небанальне.
-
«Свіжим оком: Шевченко для сучасного читача» Володимира Діброви («Білка»). Книга перекладача, літературознавця та викладача Гарвардського університету Володимира Діброви пропонує читачам поглянути на давно читані і сто разів перечитані тексти Шевченка «свіжим оком». Автор міркує над поетичними впливами, джерелами художніх образів та культурними кодами, що роблять Шевченка по-справжньому народним поетом.
Українська поезія
Поезія – це, як відомо, завжди неповторність і, щоб ви не сумнівалися – якийсь безсмертний дотик до душі. І щоб душа заспівала – ноти кожен мусить добирати самостійно. У цьому розумінні мені найбільше відгукуються три збірки:
-
«Інші Речі» Іздрика («ВСЛ»)
-
«Бог свободи» Юлії Мусаковської («ВСЛ»)
-
«Орден мовчальниць» Катерини Калитко («Meridian Chernowitz»)
Окремо відзначу «Псалом авіації» Сергія Жадана. Нова книга поета «переважно про те, як нас формують ландшафти, як дерева додають нам вертикалі, а озера – глибини, як весняна зелень вчить нас оптимізму, а літні ріки – щедрості». Ілюстрована фотографіями Марисі М’яновської.
Перекладна художня проза
-
«Дівчина, жінка, інакша» Бернардін Еварісто («Фабула», переклад Ярослави Машико) – книга, що позаминулого року отримала Букерівську премію. Одне це уже становить непогану рекомендацію, погодьтесь.
-
«Шляхи життя» Фредеріка Бакмана («Книголав», переклад Лева Грицюка). Довогоочікувана книга шведського письменника та блогера, що зараз знаходиться на піку своєї популярності.
Його романи неодмінно поціляють читачеві у самісіньке серце, розбивають його на сотні крихких та колючих друзок, щоб потім дбайливо зібрати докупи, обережно склеїти та міцно притиснути до грудей в ошелешеному, але умиротвореному мовчанні.
-
«Офіцери і джентльмени» Івліна Во («Темпора», переклад Богдана Стасюка). Книга, що закриває чимало гештальтів в перекладній класичній літературі про Другу світову війну.
-
«Диявол і Господь Бог» Жан-Поль Сартр («Видавництво Жупанського», переклад Олега Жупанського). Жан-Поль Сартр – це відомий французький письменник і філософ, один із найвпливовіших у 20 ст. Як драматург він відомий, здається, менше. І ця книжка допоможе заповнити пробіли.
Перекладний нон-фікшн
-
«Коли змінюються факти» Тоні Джадта («Човен», переклад Софії Андрухович) – це збірка есеїв відомого історика, публіциста та мислителя Тоні Джадта, що є результатом його роздумів про державну політику, громадянське суспільство, парадокси демократії. І про пам’ять і забуття, дві сторони однієї монети – історії.
-
«Як відвернути кліматичну катастрофу. Де ми зараз і що нам робити далі» Білла Ґейтса («Лабораторія», переклад Юлії Костюк). Всі ми знаємо про парниковий ефект, озонові діри чи шкоду пластику. Вимикати зайве світло, відмовитися від пакету у супермаркеті, сортувати сміття – так-так, всі все знають (та чи багато з нас це робить?).
Утім, знати і усвідомлювати – різні речі. Цитата
Автор книги пропонує піти далі – діяти, у межах сил і можливостей кожної окремої людини робити конкретні кроки для того, щоб змінити майбутнє.
-
Міністерство Правди: Біографія роману Джорджа Орвелла «1984» Доріана Лінскі («Ранок», «Фабула переклад»). Один з моїх улюблених жанрів – книжкові біографії. Дослідження ідей та прийомів їх втілення, історичного, біографічного та культурного контекстів, авторських і читацьких кодів окремо взятого твору – книжки про книжки та їхній вплив на інші книжки. Перфектно.
-
«Чи сняться зомбі воскреслі вівці? Нейронауковий погляд на мозок зомбі» («Фабула», переклад Ольги Татаренко). Подивіться на назву і чесно скажіть, чи може хтось взагалі незворушно пройти повз книгу зі словами «зомбі», «вівці» і «нейронаука» в одному заголовку. От і я не можу.
Комікси/графічні романи
-
«Зізнання книголюба» Ґранта Снайдера («Рідна мова», переклад Марини Дубини). Яскравий і кумедний мальопис про книжки, книголюбів, книжкові полиці, бібліотеки, книгарні, читацькі звички і правила. Якщо ви книголюб – вона вам безумовно треба.
-
«Химерна планета», автором котрої є Нейтан В. Пайл («Mal’opus, переклад Олени Оксенич). Це збірка замальовок із життя мешканців далекої планети, що і схожі і не схожі на землян.
Складно сказати, в чому секрет привабливості цих коротких історій та простих малюнків. Але вони тихенько прокрадаються у ваше серце і лишаються там назавжди.
-
«Дракула Брема Стокера» Роя Томаса і Майка Міньйоли («Видавництво», переклад Лани Пантелєєвої). Коли в основу коміксу покладено культову кіноадаптацію культової книги культових авторів – виходить культовий графічний роман, тут без несподіванок.
Дитяча література
-
«Пароплави і кити» Григорія Фальковича («АБАБАГАЛАМАГА», ілюстрації Яни Гранковської та Ростислава Попського) – довгоочікувана збірочка улюбленого поета всіх дітей і багатьох дорослих. У мене з донькою є домовленість: якщо я десь бачу нову книжку Фальковича – я купую нову книжку Фальковича. Мушу дотримуватися взятих на себе раніше зобов’язань (і роблю це із щирим задоволенням).
-
«Моє будівництво: операція-руйнація» Шеррі Даскі Рінкер та А.Дж.Форда («Артбукс», переклад Володимира Чернишенко). Це продовження серії книжок про пригоди будівельних машин. Чудовий переклад і гарні ілюстрації швидко перетворюють книжку з «мамо, дивись, скільки машинок!» на «давай прочитаємо книжку ще два рази і тоді я точно засну». Той рідкісний випадок, коли мама і не проти.
Найскладніша, найнеймовірніша, практично неможлива річ під час головного книжкового фестивалю країни – повернутися додому з порожніми руками. Бо під час Київського Книжкового Арсеналу ми не кажемо «дякую, я вже купив все, що хотів», ми кажемо «дайте мені більшу торбу», and I think that is beautiful.