Тамара Горіха Зерня
Детально про автораАнотація
Ця книга про любов. У ній немає жодного слова на "лю...", але вона про любов. Про магію, не лубочну, розтиражовану з екранів телевізора, а справжню, від роду і кореня, коли пірнаєш з головою у Прадавній Океан і виринаєш звідти з рибиною в зубах. І ще про відвагу. Про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами і нікому не віддати. Свій дім, свою батьківщину, своє серце, своє право ходити з високо піднятою голово.
Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас - це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору.
Теж плакала над книжкою, читала всю ніч , не змогла відірватись... ніколи не була на Донбасі , тому дякую авторці за свідчення. Після такого, після цих жертв - віддати цю землю було б злочином. Донецьк - це Україна.
Книга просто читається на одному диханні, хоча назва мені довго не внушала довіри. Книга про нас, про справжніх і про тих, кому пломбір смачний був, книга рве шаблони, що Донецьк не чинив супротиву, про звичайних дончан, про відносини, про війну. Дуже хороший у автора стиль, читається легко. Знаю що є реальний прототип головної героїні з позивним "Ельф".
Книжка - майже щоденник моєї пам'яті... Те, що забула - згадалося(, те, чого не знала, але "відчувала" - вразило.
І дійсно - сльози...
Книга яку ти хочеш прочитати щераз.
Книга чудова. Читається на одному диханні, правда з перервами на сльози.Атмосфера 2014 року в Донецьку передана неймовірно. Це я, як донеччанка говорю.