Я, Ніна

Надзвичайно мотивуюча книга!

Книга "Я, Ніна" є унікальною у своєму роді, авторка на власному прикладі показує, що таке уміння боротися та не здаватися, чим дає неоціненну підтримку іншим хворим!

Авторка не боїться писати про власні відчуття та страхи, що робить її ще ближчою до читача, і показує, що вона також проста людина як і ми, змогла вона - зможу і я!

Авторка багато уваги та сюжетного часу приділяє стосункам чоловіка та жінки, тому дану книга може сприйматися з різних ракурсів.

Цікавий момент, що на початку книги авторка попереджає, що дана книга не є повністю автобіографічною, і деякі її частини – є лише вигадками автора. Особисто я зміг під-час читання розуміти, що є правдою, а що домислом.

Книга дуже допомагає прийняти себе та свою хворобу, і головне навчитись приймати допомогу інших людей, навіть через власні принципи та гордість!

Дана книга буде цікава всім, не залежно від статі. Я надзвичайно радий, що авторка не побоялась видати книгу, і зараз тисячі людей мають змогу прочитати її історію! Рекомендую!

Дуже двозначні в мене враження від цієї книжки

З одного боку, тема супер-важлива. І це на вагу золота, що людина, якій діагностували рак, яка пролікувалась і змогла одужати, говорить про це публічно, привертає до захворювання увагу. Особливо, якщо її знають як от Соколову.

З іншого боку, я щиро не розумію, чому авторка вирішила робити художку, а не мемуари. 

"Це буде найчуттєвіша історія, яку ви коли-небудь читали. Не шукайте співпадінь із моїм життям. Їх там обмаль, проте я впевнена, що після цієї книги ви станете іншими", - пише Соколова в післямові до книжки.

Що, чому, нащо? Особисто для мене одна автобіографічна книжка заткне за пояс сотню придуманих історій, просто тому, що вигадати можна будь-що. І так, я розумію, що ця книжка точніша і чесніша в сценах, які описують відчуття людини, хворої на рак, ніж якби автор цього не пережила. Але тим не менше. Саме через те, що це багато в чому вигадана історія, мені важко зрозуміти, де є сцена правдива, а де роздмухана для драми.

Припускаю, один із варіантів, чому це все ж художка - книжка задумувалась як елемент мультимедійного проекту. Здається, паралельно готувалась екранізація. Можливо легше зробити вірусне кіно, якщо прописати від початку сюжет так, щоб він 'зайшов' широким масам. Просто припущення.

Загалом же, читалась "Я, Ніна" дуже легко. В ній відчувається стиль Яніни Соколової, інколи її голос наче чується серед абзаців. Місцями нагадує щиру розмову з подругами, а місцями - серію українського "мила".

Так чи інакше, книжка знайде свого читача, і напевне дуже резонуватиме тим, хто пережив рак чи зараз із ним бореться.

Тому читайте, задумуйтесь про здоров'я і запишіться на обстеження.