Безсмертя

«Вічність безсмертя плинного життя»

У книзі автор оперує декількома сюжетними лініями, на основі яких провадить реалізацію філософських роздумів. «Безсмертя» - це історія не про вічне життя живої істоти, а про життя після смерті, про неминучість буття на цьому приреченому світі.

Часто діяльність людей спрямована не на отримання задоволення від життя, а на здійснення вічного сценарію на постжиття, у першу чергу свого, але за допомогою інших. Так трапляється, що люди, які не мають нічого запропонувати іншим, вдаються до хитрощів та привласнюють досягнення інших. Водночас вони настільки засліплені бажанням стати «безсмертними», що одурюють навіть самих себе, називаючи власні прагнення «коханням» чи «ненавистю» чи будь-яким іншим почуттям.

На тлі розвитку подій, життя звичайних людей Аньєси (її чоловіка Поля, доньки Брижіти) та сестри Лори тісно переплітається із відомими постатями історії – з Гете, Гемінгуеєм, Рубенсом… Або ж автор просто проводить паралелі та схожості. Тим самим він доводить, що «багато людей, мало думок». Настільки вже багато людей населяло цю землю, що ні жести, ні думки, ні дії не залишилися унікальними для кожного індивіда. Людям притаманно навішувати ярлики на себе, аби відокремитися від інших, так ми використовуємо імена, хобі, почуття, несвідомо підсилюючи початкове сприйняття світу. 

Чому ж прагнення безсмертя стало настільки сильним, що люди почали розмиватися у плинності вічного життя?