Щиголь
| Автор | Донна Тартт |
|---|---|
| Видавництво | Видавництво «КСД» |
| Перекладач | Віктор Шовкун |
| Рік видання | 2023 |
| Мова | Українська |
| Кількість сторінок | 816 |
| Обкладинка | Тверда |
| Вага | 0.773 |
| ISBN | 9786171299726 |
| Формат | 150x220x47мм |
| Тип | Паперова книга |
| Наявність ілюстрацій | Ні |
| Перекладна | Так |
Анотація "Щиголь", Донна Тартт
Перевидання з лясе
Роман екранізовано в 2019 році – в головних ролях Енсел Елгорт, Оакс Фіглі, Ніколь Кідман
Роман «Щиголь» приніс письменниці
- Пулітцерівську премію 2014 року;
- медаль Ендрю Карнеґіза видатні досягнення в художній літературі;
- місце в сотні найвпливовіших людей світу 2014 року за версією журналу «Тайм»;
- роман увійшов до списків «National Book Critics Circle Award» та «Baileys Women’s Prize for Fiction».
Додатковий наклад книги «Таємна історія» заплановано на червень цього року. Також в роботі переклад роману «Маленький друг», терміни виходу наразі невідомі.
Як маленький щиголь на картині голландського живописця, тонким ланцюжком міцно прикутий до жердинки, усе життя Тео Декер не може розірвати зв’язок зі страшною подією дитинства. Майже на його очах, разом з десятками людей, мати гине під час терористичного нападу, і єдине, що залишається у хлопця, - старовинна картина. Мандрівки Америкою, життя в різних родинах, романтичне кохання
Книги про втрату розповідають про досвід переживання смерті близької людини, вони гранично відверті й зачіпають безліч важливих тем. Психологічно правдивий опис власного почуття втрати може дати відповіді на безліч питань і стати опорою, щоб знайти ресурси, бути сильним і впоратися з цією ситуацією.
Пулітцерівська премія відзначає найкращі книги американських авторів та є однією з найпрестижніших літературних премій світу. Такі твори видають по всьому світу, вважають класикою та заслуговують на увагу.
Захопливий роман-пригода Донни Тартт «Щиголь» визнаний одним із найкращих творів останніх двадцяти років, його рекомендують до прочитання багато відомих письменників. Твір названий на честь картини відомого голландського художника Карела Фабриціуса «Щиголь», яка відіграє важливу роль у долі головного героя.
Книжка Донни Тартт розповідає історію дорослішання одного самотнього хлопчика, який намагається відшукати тепло в інших людях. Маленький хлопчик став свідком теракту, в якому гине його мама. У ту саму мить на його плечі валиться вся жорстокість та іронічність життя. Хороших людей навколо Тео виявляється небагато, але ж так і буває в реальному світі: поділ на біле і чорне вельми умовний, куди частіше зустрічається суміш відтінків. На сторінках книжки простежується внутрішня боротьба й життєвий шлях головного героя: вибух, який буквально випалив усе його життя і позбавив орієнтира, переїзди й нові сім'ї, біль і одвічний страх, та знову втрата за втратою, він тоне далі в цій безпросвітній темряві, яка позбавляє його можливості радіти життю.
Твори про дітей-сиріт — популярна тема в дитячій та підлітковій літературі. Мало кому вдавалося пережити те, що долають маленькі герої щодня: голод, сирітство, злидні, жорстокість і багато інших проблем, які можуть зламати навіть найсильнішого дорослого.
Книги про мистецтво входять до видань, які допомагають розібратися в сучасному і класичному мистецтві. Мистецтво оточує нас протягом усього життя, але деколи виникає дуже багато питань, відповіді на які знайти зовсім непросто. І тут нам на допомогу приходять книги, помітно полегшать похід у будь-яке місце, де живе мистецтво.
Дивний збіг чи необхідний рятівний круг?
Краса змінює структуру нашої реальності. Можна дивитись на картину тиждень і потім жодного разу про неї не згадати, а можна дивитись всього секунду і пам'ятати про неї все життя. У цьому плані "Щиголь" був особливим: мати Тео любила цю картину з самого дитинства, просто побачивши в книзі про мистецтво; сім'я Велті мала у будинку прекрасну підробку і його прив'язаність до "Щигля" збереглась на все життя; Тео ж поцупив її оригінал з музею після вибуху і беріг, як найдорогоціннішу реліквію, перевозячи з собою із міста у місто.
Важко зрозуміти чи була картина для Тео Декера рятівною жердинкою, за яку він, подібно самому щиглику із полотна, тримався протягом всього життя чи, можливо, навпаки, саме через картину він і потонув у вихрі життєвих невдач та тривог.
Зміна оточення та атмосфери нашаровується у книзі, як і фарба на картині Карела Фабріціуса. Патетичні, натхненні роздуми про мистецтво, картини Золотої доби, Рембрант, безсмертні шедеври — все це лікує понівечені душі головних героїв, підкреслює прекрасні епізоди, надає їм ще більшої вагомості... А з іншого боку, опіумний екстаз, наркотичні сновидіння та безкінечна пиятика 14-річних хлопців. Дивний світ, в якому залежність від вікодину сприймається як перемога над алкоголізмом, а шедеври мистецтва стають інструментом впливу у світі злочинців і тогровців наркотиками. Разом із тим, захоплюєшся прекрасними, затишними моментами душевної відвертості у стінах майстерні: щирий, мовчазний Гобі, запах дерева і воску, стружка палісандрового дерева, уламки старих меблів, голосне цокання годинника, пил та старі книги.
Історія змінювала атмосферу, від одного лиш згадування про кохання — ніжне та трагічне, що тягнеться яскраво-помаранчевою ниточкою протягом усього роману. Часом важко зрозуміти власне ставлення до книги: щось відгукується, щось залишається за межею розуміння, а буває щось неймовріне, як та сцена, де посеред розпеченого від спеки металу дитячого майданчика, в тиші пустелі, двоє напівголодних підлітків ловлять галюцинпції від чергової дози наркотиків. Життя заради життя. Невірний шлях, що, врешті-решт, стане найвірнішим. Любов до мистецтва — палка, жертовна і вічна. Це було чудово.
Несподіване розчарування
Поки одна половина людей старанно нахвалює нашумівшу книгу Донни Тарт, я сміливо відношу себе до іншої половини, яких книга відверто не вразила.
Прочитавши анотацію, я очікувала на розвиток якоїсь загадкової історії, крізь яку буде пронесена таємниця, сподівалася на щось грандіозне, несподіване, заворожуюче…Але, але…
Можливо, в цьому і була помилка. Ніколи не очікуй від книги чогось такого, аби потім зайвий раз не розчаровуватись. Початок мене зацікавив, усе розвивалось доволі інтригуюче, однак далі, коли я сторінка за сторінкою чекала якогось розвитку подій, я його банально не отримала. Відчуття, ніби перші 50 сторінок тобі розповідають, що ось відбулася якась грандіозна подія, яка призвела до неабияких наслідків, і коли ти очікуєш почути, що ж такого сталося, чому та до чого призвело, то натомість тобі ще 750 сторінок розповідають про роботу карбюратору, а вкінці кількома словами згадують про ту «грандіозну» подію, ніби сталося та й сталося.
Анотація зачепила мене саме згадкою про безцінну картину, яка протягом твору мала лишатися загадковою ниточкою до всіх подій. Однак, таке відчуття, що навіть якби картину з книги забрати, то в ній абсолютно нічого не змінилося б. Коли усі 800 сторінок ти терпляче очікуєш, що ця картина нарешті зіграє свою визначну роль, виявляється, що (СПОЙЛЕР!) її просто повертають назад в музей та й взагалі вона ніякої ролі не грає.
На мою думку, цей роман не допрацьований. Ба більше, ідею книги можна було би втілити набагато крутіше, аніж, на жаль, це зробила авторка. Видно, 10-ти років роботи все ж було замало. Крім анотації, нічого захоплюючого я не побачила. Сюжет такий собі, місяцями я силою змушувала себе читати, бо мозок активно пручався (настільки нудно йому було). Я сподівалася, що хоч кінцевий монолог зможе покращити ситуацію, однак він вийшов якимсь зім’ятим та власне ні про що.
Якщо коротко, книга про життя хлопчика, який втратив матір внаслідок вибуху в музеї та протягом подальших років намагався заглушити біль (чи то просто так отримував кайф від життя) алкоголем та наркотиками та без докорів сумління розводив людей на гроші. В кінці незрозуміла перестрілка, нелогічне закінчення та монолог про мистецтво і в цілому безсмертні речі, які варто цінувати та берегти.
Читати чи ні – вирішувати вам. Я нікого не відмовляю, однак і рекомендувати не можу. Рада лишень, що книгу не купляла, а взяла почитати у подруги, бо своїх грошей вона, як на мене, не вартує.
