Пасажир

Пасажир без багажу

На залізничній колії знаходять труп чоловіка, замість голови якого - відрізана голова бика.

Поруч - невідомий чоловік, який нічого про себе не пам'ятає. На його тілі кров, але вона не належить жертві. Поліція відправляє чоловіка на обстеження до психіатра Матіаса Фрера, який саме спеціалізується на синдромі "пасажира без багажу", коли людина втрачає пам'ять, забуває свою особистість і на її рештках придумую нову, неіснуючу.

Все починалося дуже навіть непогано. Паралелі з грецької міфологією (міф про Мінотавра) - це мало додати історії глибини.

Але чим далі, тим більшим маразмом ставала ця історія. Починаючи з образів. Наприклад, розслідування веде молода жінка, яка пів книжки думає про те, де би їй знайти чоловіка, а іншу половину за ним ганяється. Нащо ці кліше? У неї нема інших інтересів?

Далі, сюжет. Спойлер. Це просто треш. Намішали все в купу: амнезія, ескорт, урядова змова, експерименти над розумом, катування, міфологія, таємничі вбивці в чорному, релігійна шизофренічка, два близнюка, один із яких став злим уже в утробі, тема "Це я твій справжній батько, я тебе породив". І все це разом, і все на голову не налазить.

Першу третину я читала з інтересом. Другу - моя думка про роман методично падала. Третю дочитувала і сміялась, тому що чим ближче до фіналу, тим більш притягнуто за вуха усе здавалось. Думаю, ще трошки, і автор вписав би масонів і інопланетян.

Одним словом, прямо на любителя. Я - не любитель, як виявилось.