Про Ольгу Токарчук, Вроцлав та “Книги Якова”

“А що ти читаєш у туалеті?” - так називається розділ книжки Юстини Соболевської “Книжка про читання”, де я вперше прочитав ім’я та прізвище Ольги Токарчук. 

“У Польщі могла би з’явитися ціла видавнича серія, яка точно би мала успіх, - вважає відома сучасна письменниця Ольга Токарчук”. - Ішлося у розділі в контексті ідеї видання книжок для читання в туалеті. 

Це був 2015 рік. У жовтні роком раніше у польському видавництві Wydawnictwo Literackie вийшли друком “Книги Якова”.

Відома сучасна польська письменниця Ольга Токарчук, що видавалася та була учасницею великої кількості літературних фестивалів і заходів в Україні, отримує Нобелівську премію. Хвиля причетності до найвагомішої літературної премії світу восени 2019 року захопила і мене. 

У лютому 2020 року ще можна було купити квиток і відвідати, наприклад, Вроцлав. Я так і зробив (і маску можна було не вдягати). Коли є прив’язка до чогось літературного чи культурного, то подорожі стають цікавішими. 

Скажімо, там люблять тварин: на вхідних дверях багатьох кафе є напис “pet-friendly”, тобто без проблем можна заходити з домашнім улюбленцем, який є особистістю і другом. Або як “кольорова” та старовинна архітектура Вроцлава бентежить уяву та налаштовує на очікування чогось магічного чи містичного навіть опісля Різдва. 

Завітавши до вроцлавських книгарень, можна було побачити стоси книжок Ольги Токарчук польською, а також деякі її книжки англійською. Так, до моєї сумки забігли “Bieguny” польською і залетіли “Flights” англійською (це ті ж самі “Бігуни” у перекладі Дженніфер Крофт). 

“Flights” поки що на паузі, адже гріє серце відчуття, що коли захочеться повернутися у Вроцлав, а можливості не буде, то можна просто продовжити читати книжку. “Бігуни”, на відміну від “Книг Якова”, читаються важко. Хоч від того і не менш цікаво: клаптиковий стиль, рефлексії головної героїні (які суголосні з досвідом самої Ольги Токарчук) змушують вибудовувати мозаїку з найрізноманітніших замальовок, спостережень, химерних історичних екскурсів.

“Книги Якова” вийшли у видавництві “Темпора” у перекладі Остапа Сливинського. Книжка має майже 1000 сторінок і тверду обкладинку. Читається легко, але довго. 

Хочеться читати не поспішаючи саме тому, що “Книги Якова” хоч і є художнім твором, але базуються на історичних джерелах і мають історичне підгрунтя. 

Звісно, що книга “підсилена уявою, яка є найбільшим природним даром людини”, а також, упевнений, знанням Ольгою Токарчук людської психології, що дає інструментарій описувати світосприйняття персонажів різного статусу, національності та навіть віросповідання. 

“Книги Якова” дають можливість перенестись на більш ніж 200 років назад та шанс  дізнатися, що відбувалося у ті часи на теренах у тому числі сучасної України - Рогатин, Львів, Меджибож, Чернівці, Броди та багато інших місць. 

“Книги Якова” – це книга і про світосприйняття людей, що жили в інший час, мали свої вірування, традиції та сміливість змінювати реальність. Історії персонажів мають багато шарів, які можна розглядати під різними кутами зору. Як, власне, і історія Якова.

У нобелівській лекції, що відбулася на офіційній церемонії нагородження, Ольга Токарчук говорила про те, що мріє про нового оповідача - “четверту особу”, яка буде бачити більше, ніж кожний окремо взятий персонаж. 

Така здатність, за словами польської письменниці, накладає велику відповідальність на оповідача, адже бачити все - означає визнавати, що усе взаємопов’язано, а отже, різниця між “твоїм” і “моїм” стає сумнівною.  

Здається, “Книги Якова” якраз і мають такого ніжного оповідача, який усе бачить, розповідає персональні історії кожного і розуміє власну відповідальність висловити голоси тих, хто уже не може цього зробити.  

У статті використано фото автора, а також фото із фейсбук-сторінки видавництва “Темпора”.