Видатні книги про непробивну людську байдужість

Байдужість у літературі  нерідко підкреслює певні соціальні проблеми. Стівен Кінг у дебютному романі «Керрі» описує долю доньки релігійної фанатички, що потерпала від знущань однолітків та нерозуміння у суспільстві. Через загальну зневагу та постійне цькування дівчині не було куди звернутись. Та одного разу, заглибившись у себе, вона відкриває певні здібності, дивні та лякаючі. Але дуже підходящі для помсти кривдникам.

Творчість Бориса Віана – це цинічні книги, меланхолійні книги, гротескні та сюрреалістичні. Так-так, обрати якусь одну характеристику достатньо складно. Переконайтеся самі, зазирнувши до «Серцедера», де психіатр із зашкарублою душею мандрує до поселення, кожен мешканець якого є живою ілюстрацією усіх гріхів. Найдивніше те, що це усіх влаштовує. Лише одна жінка вражає сміливістю та небажання миритися із цим хаосом.

Такі класичні твори зарубіжної літератури іспаномовного сегменту як «Дикий» Ґільєрмо Ар'яґи стануть окрасою вашої бібліотеки. На очах головного героя гине його брат від рук фанатиків-сектантів, згодом він втрачає і інших членів родини. Ані суспільство, ані влада не вважають за потрібне відновити справедливість та допомогти сироті. Тож Хуан із вірним вовком, єдиним його другом, стає на шлях помсти, що має залікувати його зранену душу.

«Механічний апельсин» Ентоні Берджеса є не лише книгою про циніків, пофігістів та виправлення асоціальних елементів. Це глибинна насмішка над режимом, відсутністю свободи вибору та подвійними стандартами. Начебто все логічно – жорстокі малолітні бандити отримують по заслугах. Та де межа справедливості та насилля над особистістю? 

Згадки про зневагу та цинізм у літературі зринають вчасно, звертаючи увагу на найгостріше, найболючіше. «Розфарбований птах» Єжи Косинського це темна історія часів війни, геноциду та ненависті. Бути іншим – значить не заслуговувати на життя, бо цього світу гідні лиш обрані. Жах, бруд, огида і страшні наслідки людської черствості ллються з цього тексту назовні нестримно та болюче.

«Мугикай, якщо не знаєш слів» Б'янки Мараїс – книга-тріумф людяності над байдужістю та стигматизацією. Дружба між дівчинкою та вчителькою, між якими крім соціальних та вікових відмінностей стояла найголовніша – колір шкіри, стала першою ластівкою, що продемонструвала хиткість режиму та важливість внутрішньої сили та доброти. 

Химерний детектив «Я бачу, вас цікавить пітьма» Іларіона Павлюка починається у незвичайному селищі, де життя циклічне, а від смерті відмахуються, як від надокучливої мухи. Та навіть тут зникнення дитини не проходить непоміченим. Особливо коли змушує усіх внутрішніх демонів вирватися назовні, як би вони не робили вигляд, що їм все одно.

Дім усі обходять стороною, вважають його мертвим і захаращеним. Та мешканці просто давно стали його частиною, живуть за його правилами. Усі різні, кожен зі своїми особливими потребами і дуже не схожий на жителів зовнішнього світу. Та хіба хтось колись цікавився долею тих диваків? Тож єдине, що вони мають – це Дім, який сам вирішує, яка доля кому підходить. Ось такий він, «Дім, в якому…» Маріам Петросян.

Щастя – хитке поняття. Це сповна відчула Лідія, героїня книги Джанін Каммінс «Американський бруд», коли із сином дивом врятувалася з перестрілки, що вчинив кримінальний авторитет за розгромну статтю, написану її чоловіком. Лишившись сам-на-сам із тим кошмаром та стикнувшись із людською холодністю, жінка з дитиною тікають до США. Та їх випробування тільки починаються.

Коли довкола панують жахи війни, рятівною соломинкою стають навіть звичайні уроки літератури, теплі та цікаві. Саме так вирішив розрадити чорношкірих дітей єдиний білий викладач, герой твору «Містер Піп» Ллойда Джонса. Книжка розповідає про те, що варто лишатися людиною навіть у найскладніших умовах та підтримувати один одного.