Як любили і вмирали. Вибрані твори

Лев Скрипник – постать, яка ніби виринає з густого туману українських 20-х. Його проза – прямолінійна, груба й чесна, така ж, як і життя, яке він прожив: шахти Донбасу, дитинство серед злиднів, тісні бараки, зв'язки з кримінальним світом, війна, полон, психіатрична лікарня. Він не прикрашав і не шукав високих форм – писав про себе, про світ, який добре знав і від якого не міг втекти. Збірка «Як любили і вмирали» – це ключ до розуміння автора і його часу, химерна мозаїка автобіографічних фрагментів і епізодів із реальності, яка зламала тисячі.

Невеликі за обсягом, але глибокі за змістом тексти Скрипника – це виклад життя, яке не потребує вигадок. Все розгортається у реаліях шахтарського Донбасу, де надія була рідкісним гостем. Але саме через цю щирість, через відсутність прикрас і художніх умовностей, тексти притягують – так, що не вдається зупинитись. Це не історії зі щасливим кінцем. Але вони справжні.

У книзі відчувається густий шар історії, болю, втрати, наївної віри в зміни й глухого розчарування. Донбас – це край контрастів, де комуністичні гасла лунають серед лайки, а поруч із вірою в новий порядок живе спомин про зруйновану домівку.

Цю та інші книги про українське минуле можна знайти в мережі Книгарня «Є». Для тих, хто вже знайомий з творчістю Скрипника, можемо також порадити «Моя автобіографія. Вибрані твори»Остапа Вишні.