Шептуха
| Автор | Тамара Горіха Зерня |
|---|---|
| Видавництво | Білка |
| Рік видання | 2025 |
| Мова | Українська |
| Кількість сторінок | 368 |
| Обкладинка | Тверда |
| Вага | 0.603 |
| ISBN | 9786177792511 |
| Формат | 145x215x25мм |
| Тип | Паперова книга |
| Наявність ілюстрацій | Ні |
| Перекладна | Ні |
Анотація "Шептуха", Тамара Горіха Зерня
Ольга Петрівна Кривенко, по матері Первоцвіт, ліпить докупи шлюб, а він не ліпиться. Що пристойніший і поважніший фасад, що солідніший вигляд це має збоку, то відчутніша пустка і порожнеча за лаштунками. Самотність, страх перед віком, правда, яку немає сил більше приховувати… Це все не закінчиться добром.
Ні, героїня не дівчинка, щоб просто так тікати з дому, все-таки вона поважна людина, перекладачка зі сталою клієнтурою і професійним реноме. Але, тим не менше, вона втекла… Втекла у бабину хату на краю світу, втекла на далекий закинутий хутір з наміром пожити тихим усамітненим життям, розібратися у собі, подумати, врешті-решт.
Тамара Горіха Зерня – авторка, чиє ім'я вже знайоме багатьом поціновувачам сучасної української літератури. Вона сміливо торкається найпотаємніших глибин людської душі, створюючи тексти, що залишають слід. Її новий роман «Шептуха» – це несподівана подорож, у якій можна впізнати себе, відчути, розгадати.
У центрі історії – Ольга Петрівна Кривенко, жінка, що вміє тримати форму. Вона живе у світі правильних рішень і бездоганного іміджу, але цей фасад уже не рятує від порожнечі всередині. Відчайдушний крок – втеча. Не від людей, а від самої себе, до місця, де можна мовчати без пояснень. Бабина хата, загублена серед лісів і спогадів, стане для неї ареною боротьби. Тут не сховаєшся за виправданнями, а реальність вперто стукає у двері. Хто вона тепер, коли ніхто не дивиться? І хто ті, кого доля підкине у цей самотній притулок?
З перших сторінок роман занурює в особливий настрій – гнітючий, тривожний, але водночас магнетичний. Світ живе за своїми законами, і містика тут – не вигадка, а майже буденність. Відлуння забутих історій, забобони, тиша, що більше говорить, ніж люди. Тут ніщо не є випадковим, навіть сніг, що вкриває землю, здається, має пам’ять.
