Моя бабуся просить їй вибачити
| Автор | Фредрік Бакман |
|---|---|
| Видавництво | #книголав |
| Перекладач | Ольга Захарченко |
| Рік видання | 2019 |
| Мова | Українська |
| Кількість сторінок | 416 |
| Обкладинка | Тверда |
| Вага | 0.544 |
| ISBN | 9789669763969 |
| Формат | 145x215x35мм |
| Серія книг | Полиця бестселер |
| Тип | Паперова книга |
| Наявність ілюстрацій | Ні |
| Перекладна | Так |
Анотація "Моя бабуся просить їй вибачити", Фредрік Бакман
Ельзі – сім, і вона не така, як інші. Її Бабуні – сімдесят сім, і вона неймовірно шалена – якщо вважати шаленством, приміром, стояння-на-балконі-й-обстрілювання-перехожих-із-рушниці-для-пейнтболу. А ще бабуся для Ельзи найкращий – і єдиний – друг. Щоночі Ельза ховається від світу в бабусиних історіях про Країну-Спросоння та Королівство Міамас, де ніхто не мусить бути «нормальним». Та коли Бабуня помирає й залишається жити лише в листах, написаних до тих, перед ким вона відчувала провину, – ось тоді й починається найбільша Ельзина пригода...
Роман "Моя бабуся просить її вибачити" Фредріка Бакмана про втрату та одночасне віднайдення, про безтурботність, інакшість, щирість та людські почуття. У Ельзи та її бабусі різниця у віці всього 70 років. Справді всього, адже поведінка семирічної дівчинки мало чим відрізняється від поведінки своєї шаленої бабусі. Інколи малеча поводиться навіть більш серйозно та виважено. Але бабусині наміри зрозумілі - вона підтримує онуку та вбачає у ній особливість, яку потрібно розвивати та берегти. Ельза практично живе у казках своєї бабусі, де ніхто не мусить бути шаблонним та "нормальним". Дівчинка з часом втрачає свою найкращу подругу, порадницю та улюблену людину у реальному світі, якою є її бабуся. Але навіть після смерті дівчинка виконує останнє її завдання, яке полягає у розсиланні листів, де жінка просить пробачення у адресатів. Ельзі трапляється маса незабутніх та цікавих пригод під час виконання останнього прохання бабусі. Динаміка сюжету особливо захоплює з другої частини книги, адже там діється найцікавіше в історії особливої та неповторної юної головної героїні.
"Моя бабуся просить її вибачити" Фредріка Бакмана буде цікавою широкому загалу читачів, адже ця історія не про вік і аж ніяк не про вигадки, ця історія навчає не боятись бути унікальним, неповторним, не таким, як усі.
Аби отримати дане видання та приступити до прочитання цього атмосферно-теплого роману ви можете придбати його в мережі нашої книгарні або ж замовити на сайті.
Також радимо ознайомитись із серію книг "Полиця бестселер", у якій наявне видання цього ж автора "Чоловік на ім'я Уве".
Про будинок, повний фриків
"Моя бабуся просить її вибачити" - історія самостійна і цілісна, проте для усіх, хто вже читав "Бритт-Марі була тут" - це просто чудовий приквел, який багато чого пояснює і доповнює. І якщо у тій книзі Бритт-Марі центральним і найбільш дивакувати персонажем, то у цьому будинку різних диваків, фриків, а то й взагалі трохи (або й дуже) пришелепкуватих - у які двері не постукай.
А центральнм персонажем історії є не бабуся (як би ви могли подумати з заголовку), а її внучка Еліза, велика шанувальниця Гаррі Поттера та різноманітних супергероїв, серед яких одним з найкрутіших є її бабуся.
Практично усі книги Бакмана майже геніальні, що підтверджується мільйонними світовими тиражами. Вони викликають захоплення, посмішку, сум, деяких моїх більш вразливих ніж я друзів змушували заливатися сльозами. Як мінімум - постійний інтерес.
Але з цією у мене виникло певне "провисання". Окремі вчинки первних героїв є настільки дикими, що не дозволяло повірити в цю історію. Дівчинка, якій цілу книгу "майже вісім" більшість часу поводиться так, ніби на 3-4 роки старша. І бабуся, що інколи видається малограмотною божевільною, і при цьому здатна створити для внучки просто геніальний квест. Якось не дуже в це віриться. І ще величезна кількість якигось дуже аномальних людей на один метр квадратний житлової площі (добре, що автор таки звів все докупи і нам роз'яснив усе).
Частину книги ми проводимо у світі бабусиних казок та ельзиних фантазій. Усе це казкове світобачення Ельзи автор дуже красиво нам роз'яснив ближче до фіналу, але ще до середини книги воно дещо втомило і (що неймовірно для книг автора) змушувало перестрибуввати очима через 3-4 абзаци тексту вперед.
А проте в останній третині книги у Бакмана з'явилась динаміка, сюжет почав сплітатись у красиве мереживо, рушниці на стінах почали стріляти то зліва, то справа. Стало цікаво. Закінчення, традиційно для автора, було милим, красивим і зворушливим.
Не найкраща книга Бакмана, але все одно - хороша.
