Бог завжди подорожує інкогніто

Моя зустріч з книгою "Бог завжди подорожує інкогніто" була випадковою

Лоран Гунель - французький письменник та спеціаліст по розвитку особистості та людським взаємовідносинам. 

Перші сторінки книги мене захопили, відірватися від історії життя головного героя Алана дуже складно. Психологічна драма, мабуть так би я охарактеризувала життя Алана до зустрічі, яка змінила його життя.

Алан, звичайний менеджер у компанії з підбору персоналу, весь час живе чужими інтересами, не має власної думки і, в кінці-кінців, остаточно втрачає віру в себе, та вирішує, що це все є нестерпним і найкраще для нього буде закінчити життя самогубством.

У відповідальний момент, коли Алан мав стрибнути з Ейфелової вежі та попрощатися з життям з'являється Він, невідомий чоловік (Ів Дюбрей), який пропонує укласти угоду - допомогти змінити життя, а у випадку розірвання угоди попрощатися з життя. Алану не було чого втрачати і він погодився.

Ця зустріч перевернула життя Алана та почала вносити "яскраві фарби" в буденність. Алан поступово переборює сором'язливість, стає більш впевненим в собі.
А що ж в кінці? Алан наскільки став впевнений в собі, що досягає неймовірної вершини – стає президентом компанії. 

Я до останнього вірила, що Ів Дюбрей янгол, або сам Бог. І лише на останніх сторінках книги стає зрозумілим, що для Алана Ів Дюбрей був і Богом, і янголом одночасно. 

Книга настільки захоплююча, що разом з головним героєм читачі теж починають змінюватися на краще та більше вірити в свої сили.

"Бог завжди подорожує інкогніто" показує нам, що потрібно цінувати життя та людей, які нас оточують. А найголовніше, що можна винести з цієї книги "ми самі є творцями свого щастя!". Саме тому, якщо ви бажаєте змін у своєму житті, не вагайтеся, почитайте книгу "Бог завжди подорожує інкогніто", і побачите, як життя стане кращим!

"Випадок - це Бог, що подорожує інкогніто"

Ресторан «Жуль Верн». Ейфелева вежа. Металева балка. Крок. Іще крок… відділяє від надуманої мети. Єдина людина понад іншими має намір виконати власний задум. Єдина у цілому світі, та це не так. Усе знищує нестерпне покашлювання чужинця. 

Жахливе життя доводить молодого чоловіка Алана покінчити з проблемами найлегшим способом. Та у його план вривається незрозуміле та аж ніяк не очікуване. Поява чоловіка (згодом дізнаємося, що його ім’я - Ів Дюбрей) у тому ж місці і у той же час, що він обрав для себе переконує Алана не робити запланованого. Однак не пустослів’ям звичного типу відмовляння, адже «що більше штовхаєш, то дужче відштовхуєш», а роздумами про теоретичне падіння суб’єкта та відповідні наслідки. Остаточно заплутавшись у правильності обраного методу, Алан погоджується на угоду, згідно з якою він має беззаперечно виконувати вказівки Дюбрея (аргумент: все одно йому нічого втрачати).

Так життя головного героя перевертається з ніг на голову. Він виконує прості доручення, які поступово виводять його із тіні власного обмеженого світу, що стримував його роками. Таким чином, він автоматично перелаштовує програму власного життя, стаючи дедалі впевненішим. 

Прості дрібниці здатні змінити великі речі. Варто переосмислити сутність власного існування. Книга цінна дієвими порадами та висвітленням цікавих ідей стосовно окремих моральних цінностей та життя у соціумі.

Книга, що неймовірно сподобалась моїй матері

Щоб переконати її прочитати "Бог завжди подорожує інкогніто" знадобилось хвилин п'ять: декілька цитат та інтригуючий початок і вуаля — мама захоплено читає...

Здається, всі книги Лорана Гунеля такі милі, що аж дух від них перехоплює. Дочитавши до кінця, я просто сповзла по стіні під ковдру і закрила обличчя розгорнутою книгою — на слова мене навіть не вистачило, вони б все одно не передали те, що я відчувала в той момент.

Увесь сюжет — напружене спостереження за долею молодого хлопця, життям якого керує зовсім незнайомий чоловік — своєрідна угода. Звучить дивно та і як взагалі на таке могла погодитися нормальна людина? Та ще й його колишня дівчина, яку він і досі безмежно кохає якось до цього причетна...

Навряд чи комусь із читачів вистачить духу повторювати подвиги Алана, але мимоволі захоплюєшся ними і тим, як через зміни у ньому змінються і інші, змінюється ставлення оточуючих до нього. Схожий посил був і в книзі Гунеля "День, що навчив мене жити".

Фінал, як на мене, видався зовсім аж непердбачуваним — я то уявляла спецагентів, якесь КГБ чи щось у такому роді, але аж точно не таку зворушливу історію...