Коли відлітають серпокрильці

"Коли відлітають серпокрильці” - цікавий психологічний роман, в якому авторка, не тільки письменниця, а і медіаторка, на тлі доволі типової історії однієї родини розкриває читачеві реальні залаштунки процесу сімейної медіації.

Роман читається швидко, майже на одному диханні, хоч і має доволі складний емоційно початок. З перших сторінок ми поринаємо у світ людини, батька, який страждає від важкої невиліковної хвороби. Основні події роману розгортаються після його смерті, бо виникає потреба розділити спадок. Отже спадкоємці: дружина і дорослі діти стають учасниками процесу медіації та під проводом двох медіаторів намагаються справедливо розділити, здається не тільки майно, а саму пам’ять про батька.

Проте, як це часто відбувається в житті, проблеми виявилися більш глибокими і болісними, ніж сподівалися на то осиротілі і втомлені самотністю люди. Вони, як ті серпокрильці, збиті в польоті смертю голови родини, несподівано опинилися на землі і з'ясували власну безпорадність у намаганнях самостійно повернутися до нормального польоту. Їм була потрібна допомога.

Допомога прийшла в особі двох медіаторів, Варвари і Дмитра. Медіатори змальовані живими людьми зі своїми історіями не простих і зовсім не ідеальних особистісних стосунків. Вони доволі різні особистості і протягом оповіді ведуть цікаві, як для пересічного читача, так і для фахового медіатора, діалоги щодо сутності медіації, професійних викликів і різних підходів до вирішення проблем, з якими приходять клієнти.

Події роману розгортаються ніби в декількох паралельних світах, кількох вимірах. Це надає йому динаміки і об’єму. Ми маємо можливість познайомитися з героями і дослідити як сьогоднішня версія кожного зросла і визріла, спираючись на коріння минулого. Це видається доволі важливим для розуміння того, як люди опиняються в конфлікті і звідки беруть сили для опору і відродження. Читач невимушено занурюється в процес медіації, отримує можливість подивитися на нього очима як медіаторів, так і клієнтів, відчути їх зусилля, прагнення і втому та приєднатися врешті решт до реалістичного результату, досягнутого учасниками.

Окремо треба сказати про мову роману. Вона сповнена метафор і схожа на мереживо, сплетене майстринею, яка знається на досвіді минулих поколінь і бере в сучасність тільки те, що за її тонким смаком відповідає нерву сьогодення. У вас точно з'явиться бажання зимувати на певних відрізках шляху, повертатися і перечитувати частини твору, щоб ще раз насолодитись прекрасним візерунком мови, або прислухатися до себе і зрозуміти, що так чіпляє вас саме в цьому моменті.

Коли ми читаємо художній твір, то, як правило, асоціюємо себе з кимось із героїв. Цікаво, але я зовсім не асоціювала себе з медіаторами. Мені було цікаво спостерігати за ними, читати їх роздуми і діалоги, погоджуватися і сперечатися. Я відчувала до них симпатію, довіру, співчуття і цехову солідарність. А асоціювала я себе з героїнями - учасницями медіації. Мати і доросла донька. Яскраві образи двох сильних жінок, трагедія яких полягає в їх антагоністичній подібності. В кожній я бачила щось знайоме мені особисто, пережите на різних етапах власного життя і в різних ролях. Мені було іноді сумно, болісно, щемливо, іноді радісно і натхненно. Читаючи, я наче подорожувала, вмостившись на пасажирському кріслі і довіривши кермо авторці, встигаючи захоплювати боковим зором стрімко пролинаючі за вікном яскраві картини власного досвіду. Це відчуття глибини і співзвучності було для мене особливо цінним.

Напевно, мій відгук про роман “Коли відлітають серпокрильці” буде неповний без згадки про першу книгу Теа Саніної - “Танець дикобразів”. Ні, не тільки тому, що ці книги об'єднані тематикою і головними героями - парою медіаторів, які стикаються в професійній діяльності зі складними ситуаціями і проводять своїх клієнтів крізь тернії майже до зірок.

Читаючи другу книгу (серпокрильців), я зрозуміла, що першу (дикобразів) читала із ледь усвідомленою пересторогою і напругою. Я наче заходила в темний ліс в нічну пору, підсвітлюючи собі дорогу ліхтариком загальної довіри до авторки, як достойної людини і професіонала. І все одно переживала, що зіштовхнуся з чимось, що посягне на мою довіру, викличе опір. Зараз я розумію, що боялась занадто оптимістичного (дорівнює нереалістичного) опису процесу медіації і досягнутого результату, наполягання на виключній ефективності і всеосяжності методу. Я боялася, що робота медіаторів і самі медіатори будуть зображені ідеалістично, не знаю як саме, але якось так, як мені не сподобається.

Я відкривала “Танець дикобразів” як особливо небезпечний предмет і повільно читала, поступово занурюючись у вир важких подій. Герої книги приходять в медіацію, маючи за плечима складну історію стосунків, любові і ненависті, безсилля і насильства. Ми бачимо картину їх життя, як передтечу конфлікту, кульмінацію нерозуміння, глибину прірви, а потім - повільне, але таке жадане вивільнення з пут умовностей і грат гордині.

Мої страхи не справдилися. Медіація і медіатори, герої сімейної драми були описані Теа на стільки бережно і бездоганно правдиво, що я відчула спокій, вдячність і гордість за колегу.

Сприйняття "серпокрильців" вже не було затьмарене страхом, проте приправлене впевненістю і цілковитою довірою.

Читайте впевнено.
Рекомендую відповідально.

Пишу цей відгук через тиждень, як помер мій тато…цю книгу варто прочитати, щоб ще раз нагади собі, що ми має таку особливість - закінчуватись… що ми прийшли в цей світ на обмежений проміжок часу, і у нас немає часу, щоб прожити його так нездало: в образах, в невисловлених монологах, в очікуванні, що все якось так само розсмокчеться… ми придумуємо хитромудрі плани, як вибачитись не вибачаючись, як виявити свою любов говорячи кожного разу протилежне. Книжка складна і цікава, як саме життя. Раджу

"Коли відлітають серпокрильці" я почав читати, маючи за плечима досвід першої книги з серії про медіаторів - "Танець дикобразів". Тож налаштовувася повільно і обережно занурюватись в потік, в якому переплітаються людські емоції і фірмові авторськи метафори.

Але не так сталось, як гадалось. З самого початку потік виявився бурним, а історії - несподіваними і майже детективними. Єдине, в чому не помилився - захоплюючі метафори залишились на місці. Метафори, що звертаються до тілесного, візуально та емоціонального досвідів читача. Це може бентежити та збивати з ніг, бо накриває з головою, коли зачіпає всі три виміри відчуттів та почуттів.

Прочитав у три "ковтки" - важко було відірватись, особливо коли після чергового повороту відкривалась нова несподівана перспектива на події, що розгортаються в романі. Флешбеки органічно вписуються в основний потік і додають фактурності героям. Хоча після останньої крапки у мене залишилось відчуття, що деякі історії з минулого не тільки дали відповіді на старі запитання, але і тригернули нові. Але ж ніхто і не обіцяв розкривати всі таємниці ;-). І якщо в драматичній історії родини Квіток авторка розставила всі крапки, то у історії стосунків медіаторского дуету Варвари та Дмитра, відчуваю, буде продовження...

Свій відгук на попередній роман Теї Саніної я завершив свій словами "Обережно - може бути боляче!". Після "Серпокрильців" хочеться сказати "Обрежно - буде гостро!". І місцями - дуже пікантно... Але про це ви дізнаєтесь, коли прочитаєте роман ;-)