Анотація "«Світлий Шлях»: історія одного концтабору", Станіслав Асєєв
В’язниця, що насправді є концтабором, де застосовують моторошні тортури, діє в сучасній Україні. За тюремним парканом немає жодних законів, тут зовсім інше життя: у приниженні, страху й непевності, з ранами та слідами опіків на тілі, з болем від переламаних кісток і часто — від зламаної волі й свідомості. Тут головне завдання — вижити, коли жити вже не хочеться й від тебе майже нічого не залежить, зберегти здоровий глузд, коли вже близький до божевілля, залишитися людиною в нелюдських умовах, де віра, прощення, ненависть і навіть погляд між катом і жертвою набувають інших сенсів.
Щоб вижити в пеклі концтабору, журналіст Станіслав Асєєв написав цю книжку — відверту, емоційну, глибоку, в якій питань більше, аніж відповідей, бо життя людей після звільнення з полону назавжди розділилося на «до» і «після».
Переклад українською мовою поданий поруч із оригіналом.
Автор висловлює вдячність Міжнародному фонду «Відродження» за допомогу в підготовці цієї книжки.
Не можу дібрати слів, щоби описати емоції, отримав від прочитання! Одночасно це і страх, і огида, і радість, і ще купа-купа всього.
Коли побачив у описі, що книга українською/російський російською, то гадав, що це через те, що автор описував деяких персонажів живою, оригінальною мовою, але ніт - просто тут паралельний переклад, і самого тексту насправді тут сторінок на 200. Але то нічого - я не пошкодував жодної копійчини за неї.
Досить важка книга. Але написано легко. Я 26 років прожив у сусідньому районі, не так далеко від цього жахливого місця. Насамперед, на мою думку, це книга про необхідність жити незважаючи ні на що.
Цікава, але моторошна книга про досвід виживання автора на підвалі і у в'язниці Ізоляція в Донецьку. В книзі не тільки події і факти, але і роздуми і почуття щодо людської жорстокості. Як пережити більше двох років ув'язнення і вижити, не з'їхати з глузду...
Нащо зробили з ціє книги українсько/російську білінгву зовсім не зрозуміло.Насправді цей твір займає половину цієї книги.Це перше.
Друге.Нічого "моторошного" у цій книзі не має.Автору чи не вистачило відповідних слів щоб передати весь жах цього концтабору,чи ставлення до нього дійсно було як до "обраних",але книга зовсім не чіпляє.Так,на один раз.
Книга однозначно моторошна через те, що це автобіографічний твір автора, що мусив існувати у донецькому концтаборі. Подобається лексичне забарвлення тексту, стислість та зрозумілість. Не подобається те, що це не вигадка, а реальність Донецька.