Все почалося з фільму. У ті часи, а мова йде про середину 90-х років, вибір вечірнього кіна залежав не від твого бажання, а виключно від розкладу телевізійної програми, яку друкували в щоденній газеті – про що був фільм, хто в ньому грав, хто зняв і/чи за якою книгою, лишалось цілковитою загадкою аж до самих початкових титрів. Добре пригадую, як цілісінький тиждень перед показом «Пікніка біля Навислої скелі» (дуже пізньої ночі!) по телевізору крутили анонс кіна. Драматичний закадровий голос, що розповідав про таємниче зникнення трьох школярок і їхньої вчительки математики, пронизлива музика, й, авжеж, нарізка кадрів, що створювала дивовижне відчуття напруги: грайливі дівчата в білих сукнях, загрозливі громади сірих каменів, занесений високо ніж (як з’ясувалося у фільмі – над кремовим тортом), містичне коло полеглих дівчисьок на кам’яному плато. Ясна річ, після такого анонсу я була впевнена, що дорослі навряд чи дозволять мені, підлітці, дивитися цей містично-еротичний трилер, ще й після опівночі! Але фільм я таки подивилась - в ньому не було ані еротики (найеротичнішими були хіба що кілька секунд, коли одна з героїнь приспускала чорну панчоху з литки), ані містики, ані жахів, ані детективних пригод!
Тоді фільм мене навіть трохи розчарував: по-перше, він геть не лоскотав нерви, як то обіцяв анонс, хоча і створював надзвичайно напружену атмосферу протягом всього перегляду, а по-друге, абсолютно не відповідав класичному канону хорошої історії: у кінці глядачі так і не дізнаються, що трапилося із вихованками вишуканого пансіону, коли ті зникли в горах під час святкового пікніка.
Цінність тієї давньої стрічки режисера Пітера Уіра (фільм знятий у 1975 році) сповна розкривається у зв’язці із однойменною книгою, і хоча фільм та роман – обидва самодостатні і самобутні, та все ж саме фільм приніс книзі та її авторці всесвітнє визнання – стрічка мала шалений успіх у Європі та США (хоч в Австралії до неї поставилися більш критично). Австралійська письменниця Джоан Ліндсі написала «Пікнік біля Навислої скелі» всього за чотири тижні, коли їй вже було за 70. Кажуть, колись вона почула від знайомих історію про школярок і їхню вчительку, що заблукали в тій місцині Великого Вододільного хребта, і те, що зниклих дітей та жінку-виховательку так і не відшукали, надихнуло письменницю на роман. А інші кажуть, що то була історія з її власного минулого – Ліндсі в дитинстві сама виховувалась у платному пансіоні для дівчаток, і їх теж за святкових нагод час від часу вивозили на пікніки на Навислу Скелю. А треті кажуть, коли режисер Пітер Уір, хоч його застерігали в жодному разі цього не робити, особисто поцікавився у авторки, що ж з героїнями сталося насправді, вона відказала щось на кшталт: «Хіба ж це не очевидно?».
«Пікнік біля Навислої Скелі» - історія загадкова, мов життя, і життєва у своїй загадковості.
Сюжет, на перший погляд, доволі простий: школярки-пансіонерки поїхали на пікнік на Висячу Скелю, додому повернулися не всі, зникли три найкращі учениці із багатих і знатних родин, а ще вчителька математики.
Здавалося б, чудовий початок для добротного детективу, щемкої драми чи якісної містичної оповіді, після якої страшнувато вимикати світло на ніч.
Натомість, маємо цілковиту загадку, дірку в часі і просторі сюжету, чорну лакуну посеред зеленої галявини, і те, що одну із зниклих дівчат згодом відшукали, не дає відповіді на жодне із запитань, не спростовує жодної версії і жоднісінького варіанту розвитку подій. І це найбільша дивовижа книги як історії і книги як літературного твору.
Могло статися все, що завгодно! Це могло бути моторошне викрадення і зґвалтування (поліція в романі так і не дізналась від сором’язливої служниці про те, що панну Ірму знайшли без корсету), ритуальне вбивство чи вбивство із помсти і заздрості, а під підозрою усі, геть усі! Але ж і загадкова зупинка годинників, таємниче гупання барабанчиків, дивні думки, що їх висловлюють героїні – теж залишаються висіти у повітрі. І нема пояснення цілій вервечці дивних загибелей і самогубств, що, зрештою, призвели до спустошення і занепаду пансіону, а згодом, і його знищення.
Головна сюжетна лінія – таємниця зникнення чотирьох жінок на скелі - швидко відходить на другий план і стає лише тлом для подальших подій, епіцентром підземних поштовхів, які так чи інакше відгукнулися і пройшлися ударною хвилею по життю кожного героя – від випадкового статиста до головних персонажів.
Те, як вони проживають свій страх і свій біль, стає основою історії – хтось гине, хтось втрачає розум, хтось прямує далі із серцем, сповненим втрат і смутку, але й надії на життя.
Насправді, у книзі є ще одна глава, яка пояснює, що ж насправді сталося на Навислій скелі і куди поділися троє підлітків й одна доросла жінка. Цю частину, «Таємниця Навислої Скелі», вперше надрукували у 1984 році після смерті письменниці – видавець, готуючи «Пікнік» до першого друку порекомендував авторці прибрати її з рукопису, і саме цей відредагований текст є сьогодні тим каноном, за яким знятий фільм і навіть новий серіал. Маєте бажання, пошукайте і почитайте фінальну коду «Пікніка», або й узагалі позбирайте докази і напівнатяки по всій книзі чи навіть у стрічці (той випадок, коли стрічка і книга чудово доповнюють одна одну), та будьте готові, що розчаклування загадки може не тільки розчарувати, але і додати запитань до всієї історії. Але хіба ж це не очевидно?
Читайте також:
- Пікнік біля навислої скелі 3Немає в наявностіSpecial Price 439₴ ціна ЄКЛУБ КРАЩА ціна Regular Price 601₴ціна ЄКЛУБКРАЩА ціна
