Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/yizh-molys-kokhaj-i-kopaj/
На цей email буде вислано ваш пароль
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

«Їж, молись, кохай» і... копай

26.06.2020
Відгук

Авторка про себе:

Фрілансерка, агентка змін. Пишу не про книжки, а про історії та емоції, пов’язані з ними. Вірю, що книжки самі нас знаходять. Потрібно тільки читати їх, а не засинати над ними (донедавна я так і робила!). Не люблю онлайн-книги, фанатію від аромату свіжих друкованих сторінок. Якщо НЕ шукаєте рецензій чи критики на нову літературу, а любите почитати різних життєвих історій, тоді вам у цей блог.

“Будеш 100 грам?” - спитав у мене якось сивий дід, підійшовши  в карантин на вулиці із пластиковою “чаркою” в руці. Я саме йшла йому назустріч, підстрибуючи і вигинаючись тілом в ритмі музики, яку було чутно тільки мені в навушниках. Я засміялась йому в обличчя і чемно відмовилась, роздумуючи над тим, чому перехожий обрав саме мене, далеко непідходящу для ролі товариша по чарці. Я давно не сміялася взагалі, але ця ситуація змусила мене розтягнути обличчя в посмішці.

Коронавірусний карантин суттєво попсував мої плани. Навесні у моєму планувальнику було кілька поїздок на навчання і довгоочікувана зустріч із племінниками, запланована п’ята річниця весілля, до якої мав встигнути із-за кордону повернутись чоловік, купа робочих поїздок. Коли карантинні обмеження торкнулись кожного українця, я опинилась серед тих, хто зрозумів, що насправді планування не має ніякого сенсу, коли в житті на тебе рухається щоденна лавина форс-мажорів. 

Я обожнюю планувати. Я страшенна фанатка списків зі завданнями, біля яких треба поставити плюсики чи галочки після виконання. Шаленію від того, коли день у моєму планувальнику заповнюється списками до останнього рядка. Мені здається, що я би могла писати плани планів на день/тиждень/місяць на замовлення для тих, хто говорить, що постійно щось не встигає робити. А взагалі існує вже десь така професія?

Фанатію, коли мене просять допомогти у написанні проєктів. Сформулювати цілі, завдання, результати, розпланувати активності. Я ніби розсмоктую довгограючу карамельку, смак якої вже хтось обрав замість мене. Ні, генерувати ідеї - це не моя фішка, а от спланувати їх втілення?!

Плануючи я люблю думати образами. Для прикладу, сімейне свято я можу розпланувати настільки, що знатиму якого кольору помада буде на моїх губах. Наявність плану завжди означало безпеку, стабільність і впевненість у завтрашньому дні. 

Тому коронавірус загнав мене в глухий кут і нещадно буцав мої усталені звички, змушуючи нервувати через кожен зірваний пунктик планів. В один момент я просто здалася. Здалася, хоча такого майже не буває через мої наполегливість і впертий характер. У цей момент мені хотілося ненавидіти усіх тренерів із тайм-менджменту й планування, та що там їх - увесь світ! Загорнутися в ковдру, ввімкнути найсопливіше кіно й рюмсати - допоки сльози не розмочать мене. Але якась невидима сила в мені підкинула ідею не дивитися мелодрами, а шукати плаксиві книжки, яких давно уже не було в моїй домашній бібліотеці. І “Книгарня Є” у списку знижок підсунула, як мені здавалося, найсопливішу книгу в світі “Їсти, молитися, кохати” Елізабет Ґілберт. Але я помилилася. І зрозуміла це тоді, коли не могла відірватися від її прочитання.

Хто не в курсі, «Їсти, молитися, кохати» - це щира розповідь жінки про духовне переродження і позитивні зміни у житті після розлучення й зневіри в особистому щасті (та хіба ж тут обійдеться без сліз і сопель?!). Авторка книги на власному прикладі доводить, що навіть після найбільших криз можна не лише відновитися, а й відкрити в собі нові грані, можливості та рівні переживань. Героїня її роману - письменниця Ліз – втрачає головне: сенс та смак до життя. Аби набратися сил та повернутися до життя, вона вирішує подорожувати. На її шляху три країни: Італія, Індонезія та Індія. 

І тільки людина, яка не любить себе (себто я), могла обрати книгу про мандри і їжу в карантин, коли виходити з дому навіть заборонено! Я готова була їсти звичайні українські макарони вдома й уявляти, що повільно, одну за одною соломинкою, засмоктую італійську пасту і набираю десятий кілограм разом із розчарованою в житті Ліз. Я облизувалась, читаючи про італійське джелатто та неаполітанську піццу, я відчувала аромати балійських фруктів і чула мантри індонезійських ашрамів.  І дивувалась, наскільки Всесвіт влучно і вчасно підкидає потрібні книжки! Ви ж пам’ятаєте мою теорію, що книжки самі знаходять нас?

“Бакалійко, дозволь мені дещо тобі сказати. У тебе проблеми. Ти занадто прагнеш усе контролювати!”, - ніби зі мною говорив Річард із Техасу. Так, завдяки книжці мій карантин перетворився на самокопання: я копирсалась у “брудній білизні”, говорила зі своїми тарганами, вела тривалі нічні монологи. 

Моє життя на карантині навіть здобуло свій девіз “Їж, молись, кохай... і копай”. Ми з Ліз стали настільки співзвучні, що у моєму списку країн must visit теж неочікувано опинились Італія й Індонезія, а серед улюблених занять - йога і невтомне поїдання їжі.

І знаєте що? Я все одно обожнюю планувати. Просто до форс-мажорів я ставлюсь тепер інакше. “Ти не можеш це проконтролювати!” - ніби афірмацію, навчилась проговорювати я сама собі, коли плани руйнуються. І стало набагато легше. Мабуть, для цього потрібен був карантин. Мені потрібен.

Читайте також: