Варто зізнатися: з самого початку мені, філологу за освітою, було викликом зрозуміти, чи можна за цими, на перший погляд, невеликими книжками Ольги Дубчак осягнути мову, або бодай вийти на шлях розуміння української мови. Мова йде про книги «Чути українською» і «Бачити українською». Себто, чи варто витрачати роки на вивчення всього того, про що можна дізнатися, прочитавши всього-на-всього декілька сотень сторінок.
Вочевидь, ні. Але, хай ця суб’єктивність не стане вироком цій, правду кажучи, вагомій праці. Адже таке завдання, виявляється, перед Ольгою Петрівною і не стояло.
Вже у самій анотації читаємо, що «мова – це не просто сукупність слів, що збігаються в словниках, і не довільний набір значень. Мова – це спосіб мислення й відображення дійсності…». Тому, вірогідно, ця серія такий собі підсумок і узагальнення всього, що варто знати пересічному українцеві про витоки всього, що ми ототожнюємо з патріотизмом і державністю. Адже всі ми пам’ятаємо, від чого насправді вмирають нації…
Якими ж методами авторці вдається переконати читача, що мова може бути ідеалом самоусвідомленого громадянина?!
Перш за все – це гумор, з яким написані ці тексти. Ось і все.
Здавалося б, варто було тільки відійти від звичних й дещо архаїчних уявлень про вивчення філології, як ця наука одразу стає живою й цікавою.
В ній багато іронії, неочікуваних цитат і відсилань (привіт панові Подерв’янському), а також простоти у викладенні матеріалу.
По друге – це поступовість, а точніше тематичність викладення матеріалу. Перша книга серії «Чути українською» розповідає нам, як не складно здогадатися, про звуки: голосні і приголосні, глухі та дзвінки, складотворчі і нескладотворчі, різні за способом творення, палаталізацією і іншим жахом, з яким стикається будь-який філолог (повірте, сам через це пройшов).
Але варто бодай трохи виявити зацікавленість самотужки, як усе стає на свої місця, і, скажімо, історія або характеристика букв перестає навіювати тугу. Виявляється, все не аж так заплутано.
Те саме, можна сказати й про другу частину – «Бачити українською». Тут все обертається навколо слова – найважливішої часточки мовного потоку. Про його силу, ви, певно, чули. А от про характер і структуру – навряд чи задумувались. Ось тут-то ви і маєте нагоду дізнатися про не чистокровну природу мови (привіт запозиченням, таким як англіцизми і галіцизми (які мені після власної курсової видніються ледь не на кожному кроці), усілякі різновиди (суржик, діалектизми), а також про її повнозначні, неповнозначні, службові частини й вигук (ох! і ах! З усім цим).
Отже, як філологу, мені ці книжки видаються потрібними, оскільки виводять науку про вивчення мови на новий рівень – рівень саме популярної наукової літератури, за яку не соромно і про яку дійсно можна говорити, коли виникає розмова про власне наш нон-фікшн. Виявляється, з цим у нас все добре (не в останню чергу й завдяки чудовому видавництву Віхола). А усім поціновувачам тепер лишається лишень чекати на наступну частину серії, яка ось-ось уже видніється не за горами!