Це «Матильда» Роальда Дала.
Це книга, яка показує нам, що ти можеш мати сім’ю, але все одно почуватимешся сиротою, бо як не хотілось маленькому мамонтеняткові співати пісні про маму і вірити в те, що у світі немає загублених дітей – це все ілюзія наших рожевих окулярів.
У наш час сім’я відійшла на задній план. Ми всі тягнемось за успіхом, грошима та визнанням. Ми маримо власними мріями, при цьому забуваючи про дітей. Так само сім’я Матильди жила та мріяла, ігноруючи й пригнічуючи талановиту дівчинку. Адже завжди легше посидіти у віртуальному світі телебачення, запихаючись фасфудом, ніж приділити час власній дочці, підтримати її та допомогти розвиватись.
Думаю, що більшість із нас бачили одноіменну екранізацію, тому ви повинні розуміти, про що ця книга, але на всяк випадок трохи нагадаю. Це книга саме про сім’ю та особливих дітей, яких ми з вами намагаємось не помічати.
Роальд Дал піднімає багацько питань у такому, здавалося б, жартівливому романі. Та сенс в тому, чи готові ми його слухати, чи лише сміятись з курйозних моментів?
Матильда унікальна дівчинка, яка вже у свої п’ять рочків перечитала купу класики та намагається всебічно розвиватися, на відміну від її сім’ї, членам якої просто достатньо їсти, відпочивати та заробляти багато грошей і при цьому - зневажати один одного і думати лишень про себе.
Читаючи книгу, я помітив, що Матильда, перейнявши звички ненависних їй батьків, сама починає діяти їхніми методами. Все ж таки дорослі так чи інакше мають вплив на свою малечу, навіть тоді, коли діти хочуть бути протилежністю своїм рідним.
Стиль письма у автора неперевершений і я зараз маю на увазі не зусилля перекладача, а саме історію.
Ця книжка не зовсім для дітей. Дитинство автора було не таке квітуче й сонячне, а доволі похмуре й жорстоке, в якому дорослі могли бити дітей і при цьому коронувати королеву, що не могло відгукнутись у творчості письменника.
Ця історія жорстока і водночас казкова та зворушлива. У ній є багато чуйності, сміху та злості. Як на мене, то це непоганий варіант для сімейних читань. Дітей неодмінно потішать пригоди Матильди, а дорослі навчаться розуміти свою малечу.
Можливо, я дещо перебільшую, але родина - це свято, яке повинно нести любов та приємні спогади з дитинства. І так воно і є.
Читаючи книгу, я пригадував безліч дитячих пустощів, що ми робили з сестрою та друзями,а ще - запах полуниці, сміх, яскраве сонце, настільні ігри, міцні обійми й смачну домашню випічку.
Та цього не було у тисячі інших дітей. Ми відібрали у них дитинство, ми стали не дуже потрібними їм. Тому вони, як і Матильда, намагаються зробити все самотужки. Ми створюємо покоління скалічених людей, які переконані, що все залежить лише від них і нікому не можна довіряти.
Тому в День сім’ї бажаю всім нам згадати, що ми теж були дітьми і нарешті полюбити власне чадо, поспілкуватись з батьками, провести разом час та почитати книги. Книги, що змінюють нас на краще, книги, що можуть нас навчити любові та співчуттю.
Сім’я – цінне вогнище, яке потрібно весь час підтримувати любов’ю, повагою, спілкуванням і взаємодопомогою, щоб не замерзнути у цьому холодному світі.
