Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/try-kola-yevhena-chykalenka/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Три кола Євгена Чикаленка

20.12.2021
Відгук

Автор про себе:

Юрій Митрофаненко — кандидат історичних наук, мандрівний історик. Територія мандрів від Єрусалиму до Попасної. Краєзнавець, причетний до перейменування міста. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова. Науковий консультант документальних фільмів з історії. Гід-екскурсовод.

21 грудня 2021 року виповнюється 160 років від дня народження Євгена Харлампійовича Чикаленка – відомого українського підприємця, мецената, громадського діяча, учасника Української революції 1917 – 1921 рр. Без цієї особистості неможливо уявити історію України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Читаючи “Щоденник (1907-1917)”, “Щоденник (1918-1919)”, “Щоденник (1919-1920)”, “Щоденник (1921)”, “Щоденник (1922)”, “Щоденник (1925-1929)”, усвідомлюєш, як оцінював непрості історичні обставини тих часів Євген Чикаленко. 

Не менш важливим для розуміння постаті Євгена Чикаленка є його епістолярій: “Листування. 1903-1928 роки. Євген Чикаленко, Сергій Єфремов”, “Листування. 1901-1922 роки. Євген Чикаленко, Петро Стебницький”, “Листування. 1908-1921 роки. Євген Чикаленко, Андрій Ніковський”, “Листування. 1902-1929 роки. Євген Чикаленко, Володимир Винниченко”.

Постать відомого мецената тісно пов’язана з Центральною Україною: упродовж 1875 – 1881 рр. Є. Чикаленко жив та навчався в Єлисаветграді. Саме в цей період, за влучним висловом дослідника Леоніда Куценка, «Євген Чикаленко пройшов повний курс освідомлення в українстві».

1(11).jpg

Чикаленко Євген Харлампійович

Бо саме в цю добу, ще до навчання в Київському та Харківському університетах, під впливом прошарку української творчої спільноти Єлисавета (так вони називали Єлисаветград) сформувалася українська національна ідентичність Євгена Чикаленка.

Це відбулося під впливом єлисаветградського інтелектуального кола української інтелігенції. Під інтелектуальним колом маю на увазі вплив різних прошарків «єлисаветградських українців» (а це вже вислів самого Євгена Чикаленка) на розвиток його національної ідентичності.

Паростки національної ідентичності в Євгена Чикаленка було сформовано ще в одеський період його життя (1870 – 1875) вчителем історії Леонідом Смоленським в пансіоні, в якому навчався Євген Чикаленко.

Наступним українським містом в житті Євгена Чикаленка був Єлисаветград – вже інший повітовий центр Херсонської губернії.

Що ж являв собою Єлисаветград або Єлисавет, до якого в 1875 році прибув на навчання в Земському реальному училищі чотирнадцятирічний Євген Чикаленко?

Чи не найкраще про це місто на Інгулі написав його уродженець Олександр Семененко у книзі «Харків, Харків…»:

«Цей Єлисавет-Єлисаветград мав у собі багато неповітового… Ну й тут, звичайно, напрошується наш плаксивий, заяложений трафарет: зрусифіковане українське місто. Справді — трохи чиновників, суд, адвокати, євреї-комерсанти, так би мовити, загальноросійське воно. Але тут починається «але»… Чорноморський степ підходив аж до центру цього міста, ступаючи владно через незнищені всеросійською нівеляцією околиці — Мотузянку, Балку, Забалку, Кузні, Закузнями, Чечору… Це тут секретар повітової поліції Іван Тобілевич виріс на драматурга Карпенка-Карого. Тут виросли Кропивницький, Саксаганський, Садовський. Тут скінчив гімназію Винниченко. Тут після заслання жив і працював для людей лікар-чоловіколюбець Опанас Іванович Михалевич, член «Старої київської громади».

Павло Житецький – відомий філолог, громадівець, українолюб, також відзначив потужний інтелектуальний та духовний вплив Єлисавета на розвиток української культури другої половини ХІХ ст., намагаючись пояснити цей феномен:

«Характеристичне те, що Херсонщина, ця наша Америка, почала останніми часами давати багато талановитих українців: от, як Кропивницький, Карпенко-Карий та брати його Садовський та Сакасаганський, тепер з’явився Винниченко. Та воно й не диво, бо в степи тікали найенергійніші, найздібніші люди з кріпаків України».

Тож Євген Чикаленко відразу потрапив під вплив потужних та різноманітних кіл «єлисаветградських українців». Саме так Є.Чикаленко називав представників української інтелігенції Єлисаветграда.

Коло перше – освітнє. З першого дня навчання в «реалці» він почав спілкуватися українською, за яку його принижували в Одесі.

Першим, хто заговорив з Євгеном Чикаленком рідною мовою, був його сусід по парті Панас… Тобілевич. У майбутньому Панас Саксаганський

Під час занять вчителі використовували українську, перекладаючи терміни з російської на більш зрозумілу для студентів-реалістів мову. Директор училища Завадовський дискутував з ними на суспільно-політичні теми, дозволяв висловлювати власну точку зору. Є. Чикаленко відзначив цю особливість:

«В державних школах оту меншість, що опонувала йому, викинули б у 24 години і віддали у жандармерію».

Слова свого хрещеного літературного батька міг підтвердити і сам В.Винниченко. Спочатку його посадили в карцер, а потім вигнали з Єлисаветградської класичної чоловічої гімназії за вишиванку, українську мову та написану ним поему про запорожців.

Коло друге – театральне. Театр «корифеїв».

Саме в Єлисаветі Євген Чикаленко вперше побував на виставі трупи Марка Кропивницького, що справила на нього незабутнє враження:

«В Єлисавтграді тоді я на своїм віку вперше побачив українську виставу, яка зробила на мене враження на все життя: йшла п’єса «Назар Стодоля»…

В іншому місці він підкреслив визначальну роль «театру корифеїв» в історії України:

«Театр український, в якому скупчилися такі висококласні артисти як Кропивницький, Тобілевич, Садовський, Саксаганський, Заньковецька став найбільшим фактором відродження української нації».

У цьому його підтримав Дмитро Пильчиков, якого Євген Чикаленко разом з Л.Смоленським, відносив до кола «найвидатніших українців». Д.Пильчиков був під величезним враженням від гри своїх земляків, бо сам був уродженцем Олександрійського повіту Херсонської губернії. Він пророкував театру «велику ролю в національному відродженні українців».

Є. Чикаленко дружив з корифеями театру, особливо з Панасом Саксаганським, і деякий час навіть жив з ними в одному будинку по вулиці Знам’янський (нині Тобілевичів) у передмісті з мальовничою назвою Чечора.

Коло третє – політичне. Громада Михалевича

У 1878 році Євген Чикаленко став членом українського гуртка, що за змістом своєї діяльності нагадував «Громаду». Це не випадково, бо його засновником був, вже згадуваний О.Семененком лікар Опанас Михалевич – член Старої Київської громади, друг Володимира Антоновича. Склад учасників гуртка з огляду на їхній майбутній внесок в розвиток української справи був надпотужним: Євген Чикаленко, Микола Левитський, Іван Тобілевич, Марко Кропивницький, Микола Садовський.

Є.Чикаленко згадував про настанови О.Михалевича учасникам гуртка:

«Михалевич научав нас, що всі шляхи ведуть до відродження нації і нехай кожен з нас вибирає собі праці по своїй уподобі і здібностях».

Отже, своєрідними випускниками неофіційної української громади, які обрали для себе «сродну працю» на користь України, можемо вважати засновників українського професійного театру Марка Кропивницького та братів Тобілевичів; кооперативного руху Миколу Левитського; українського меценатства Євгена Чикаленка.

Згодом за участь в єлисаветградському «антиурядовому гуртку» його учасники були покарані. Є. Чикаленка відправили на заслання в Перешори. Там йому знову став у пригоді досвід єлисаветських читань з наукової організації сільськогосподарського виробництва. Ці знання допомогли Є. Чикаленку стати в подальшому «головним ткачем матеріальної тканини української історії».

Є.Чикаленко залишив Єлисавет – саме так під впливом української громади міста він почав називати Єлисаветград у 1881 році, у віці двадцяти років, ВЖЕ переконаним українцем.

Його змістовні аналітичні мемуари, написані гарним стилем, свідчать, що єлисаветградська доба життя протягом 1875 – 1881 рр. мала значний вплив на розвиток національної ідентичності «українського Дон-Кіхота», як назвав його Володимир Панченко.

Саме в цьому місті, що з 2016р. носить назву Кропивницький, розвинулися паростки його національної свідомості.

В особі Є. Чикаленка Україна отримала, за висловом В.Панченка, «постать по-своєму унікальну. Мецената, який робив все можливе і неможливе, щоб українське не зникло в мороці історії».

2_.jpg

Портрет Євгена Чикаленка роботи Фотія Красицького

Такими словами професор Володимир Панченко оцінив внесок Є. Чикаленка в процеси українського державотворення. Нині в Кропивницькому є вулиця Є.Чикаленка, збереглася будівля Земського реального училища, в якому навчався майбутній меценат, а в краєзнавчому музеї експонується прижиттєвий портрет Євгена Чикаленка роботи Фотія Красицького, подарований його онуком Євгеном Івановичем Чикаленком. Нині на часі створення музейної експозиції, присвяченої меценату, в галереї випускників Земського реального училища, яке продовжує освітні традиції закладу під назвою Кропивницький інженерний фаховий коледж Центральноукраїнського національного технічного університету.

Читайте також:

Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту
small_image