Ті, що присягли на вірність Україні. Український визвольний рух під час Другої світової війни

10 квітня відзначається Міжнародний День руху Опору проти нацизму у Другій світовій війні.

Українці воювали на всіх фронтах і в різних, часом протиборчих одна одній, арміях світу. Але беззаперечним фактом того, що боротися за власну державність ми змогли завдяки українському руху опору. Під час Другої світової війни на українських землях виникли сприятливі умови для активізації українського руху опору проти окупантів.

Метою ж цього руху було створення на етнічних землях суверенної Української Держави. 

Повертаючись до баталій Другої світової війни, необхідно наголосити, що в тих умовах лише революційне крило ОУН здійснило відчайдушну спробу відродження незалежности України.

Так, 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави та сформовано Уряд на чолі з найближчим соратником Степана Бандери — Ярославом Стецьком. На цей Акт Незалежности нацистський окупаційний режим відповів терором і репресіями. Провідника революційної ОУН, Степана Бандеру, ув’язнили в концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до кінця війни. 

Після того, як совєтська армія відтіснила німецький Вермахт та його союзників на захід, УПА продовжила збройну боротьбу проти вже совєтських окупантів. Розуміючи геополітичні процеси у Світі, в серпні сорок третього року ОУН провела третій Надзвичайний Збір. Він чітко застановив демократичні цінності українського визвольного руху, а наступного, тисяча дев’ятсот сорок четвертого року, з метою втягнення в боротьбу ширших кіл українського політичного життя, було створено Українську Головну Визвольну Раду — УГВР. Остання визначала себе «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі». Президентом УГВР обрали колишнього діяча Української Центральної Ради з Полтавщини, члена ОУН, Кирила Осьмака. Віцеспікерами — українського політика, віцемаршала Сейму Польщі Василя Мудрого та українського богослова, капелана Івана Гриньоха. А головою Секретаріату — головного командира УПА Романа Шухевича.

Щодо збройної боротьби, то на той час повстанці контролювали тисячі квадратних кілометрів, на яких було утворено незалежні українські органи місцевої влади.

УПА вела відкриті бої з гарнізонами внутрішніх військ НКВД СССР, тиловими службами, здійснювала диверсії на залізницях і шосейних дорогах, влаштовувала напади на районні центри, де намагалася закріпитися совєтська влада. 

У січні – квітні сорок шостого року совєтське військове командування здійснило широкомасштабну операцію під назвою «Велика блокада».

У ній були задіяні п’ятсот вісімдесят п’ять тисяч солдатів, авіація та бронетехніка. УПА втратила майже сорок відсотків свого складу, однак зброю не склала. Зважаючи на несприятливе співвідношення сил та усвідомлюючи ілюзорність сподівань щодо совєтсько-американського військового конфлікту, УГВР прийняла рішення про перехід УПА до тактики ведення боїв малими партизанськими групами — боївками та прорив окремих повстанських підрозділів на Захід, в англо-американську окупаційну зону. 

У травні п’ятдесят четвертого року був заарештований останній командир УПА – полковник Василь Кук, однак, попри масштаби совєтських репресій, збройна боротьба в Україні тривала ще цілих шість років. Останню боївку українських повстанців совєти розгромили аж у квітні шістдесятого року.

Досить довгий період що німці, що совєти намагалися дискредитувати повстанців: нацисти приписували їм зв'язок із Москвою, а совєтська влада – навпаки.

«Гітлерівська Німеччина остаточно розгромлена й розбита. Не боятися більше українському народові ні винищування у газових камерах, ні масових розстрілів цілих десятків сіл озвірілими гестапівцями. Не буде вже німець ні бити по лиці свободолюбного українського селянина, ні відбирати його землі, щоб повернути його в раба німецького пана. Не гнатиме тисяч і десятків тисяч робітників і селян у новітній «ясир» в Німеччину. Не ждатиме український інтелігент на свою чергу, коли його фізично знищать, бо він міг би в прийдешньому бути постійною загрозою для окупанта. Західний варвар не буде вже панувати на українській землі», — так констатував завершення Другої світової війни у Європі Роман Шухевич, Головний командир УПА, у своїй відозві «в зв’язку з закінченням німецько-большевицької війни. Так звернувся Головний командир УПА до своєї армії в травні 1945 р.

За сучасними підрахунками війська УПА та збройне підпілля ОУН в період нацистської окупації України тільки з лютого 1943 року провели 2,5 тисячі антинацистських акцій, 22 напади на окружні та районні центри, 11 нападів на виправно-трудові табори, знищили 12-18 тисяч нацистів, їх союзників і колабораціоністів.