Світи Ольги Максимчук та українське фентезі

Нещодавно я завершила читати книгу Ольги Максимчук “Світ у вулкані. Дощ-убивця”. Це продовження історії “Світ у вулкані. Срібний і червоний”, враженнями про яку раніше я ділилася тут. 

Ця книга мене з перших сторінок буквально вихопила зі щоденної реальності й перенесла у світи, з яких нібито я вже мала б давно вирости… 

Не знаю, що означають такі сни за Фройдом, але за моїми читацькими мірками це означає, що книжка мене полонила.  

“Світ у вулкані. Срібний і червоний” і “Світ у вулкані.Дощ-убивця” - це ключики до відчуття сьогодення в собі. 

З одного боку, це досить майстерне українське фентезі, яке читається на одному подиху, але  з іншого - це алегорія, якої потребує кожен із нас. 

Її герої можуть бути щирими і любити один одного по-справжньому, попри те, що вони різного віку, попри те, що хтось з них - людина, а хтось - представник царства тварин, так майстерно оживленого у книзі… Тож третьокласниця Сонька Брум найбільше дружить з бабусею Варварою, кінь Іскра жити не може без Агави, дракон Срібний і Макро Брум відчувають, як б'ються в унісон їхні серця.

Герої Ольги Максимчук знають: ніхто на життєвому шляху не зустрічається випадково, і що справжні друзі дарують один одному своє серце, щоби потім впродовж життя відчувати один одного. 

А ще Ольга Максимчук впродовж твору часто говорить про те, що в світі все циклічно, що все повторюється. Тому в другій частині фантастичної історії “Світ у вулкані. Срібний і червоний” її герої продовжують шукати відповіді на питання, часом непрості не лише для дітей, а й для дорослих. Із другої частини ми дізнаємося, хто такі Тріль і Ясса, і розуміємо, кого і чому вони нам так нагадують...

Ще перша частина роману “Світ у вулкані. Срібний і червоний”  поглинула мене і перенесла у реалії Марка й Соні Брумів, Агави Мідного, добродушного Федя, непосидючого Олелька, вчительки Мо, Варвари, Какунції. Тепер, прочитавши другу частину роману, що має назву “Світ у вулкані. Дощ-убивця”, нарешті маю завершене уявлення про те, як влаштовано цей унікальний дивосвіт і можу поділитися враженнями про світи Ольги Максимчук. 

Кожен із них населяють особливі люди з відповідним кольором очей. Крім людей, за законами жанру, зелений світ представляють дракони, червоний - коні, синій - метелики. 

Ольга Максимчук так довго тримає читача в полоні інтриги й тільки у кінці другої частини стає зрозумілим, як пов'язані метелик, Сонька і Варвара, що Агава Мідний і кінь Іскра зустрілися не випадково, що Марко Брум і дракон Срібний - теж не просто так подружилися. Що мені особливо сподобалось, так це те, що письменниця не тільки створила три оригінальні світи, наповнила їх цікавими мешканцями, концептуально все поєднала на рівні ідеї, яку кожен із цих світів презентує, але й зробила це так, що навіть опісля прочитання книги залишається враження, що ти сам перебуваєш у чарівному світі, шукаєш свою Кремантуру, свого дракона-коня-метелика, і свій власний шлях боротьби із сірістю. 

Мешканці трьох світів мають об'єднати зусилля, щоб подолати сірість і зло, перемогти Ямму. Окрім зелених, червоних, синіх - є ще птахи… Думаю, їх умовно можна назвати “білими”, оскільки вони втілюють собою всесвітню рівновагу і, як ми дізнаємося в другій частині, саме з них і почалася ця фантастична історія. 

Книги Ольги Максимчук справді є чимось особливим.
Читаючи “Світ у вулкані. Дощ-убивця”, я намагалась дати відповідь на питання, для кого ж ця книга. Мені здається, що це книга, яка однаково добре піде як дітям, так і їхнім батькам. принаймні, у нас було саме так. Читаючи епізоди про зникнення Варвари, про сум Іскри за своїм другом, що раптово перестав приходити, а потім загинув, моя дочка-третьокласниця була до сліз розчулена. Я переживала ті ж самі емоції. 

А це важливо у будь-якому віці. Тому справедливо говорити, що ця книга із тих, які просто не можуть мати якихось вікових обмежень.

Окремо хочеться сказати про багату мовну палітру текстів Ольги Максимчук. Це метафорична, яскрава оповідь, я б сказала навіть поетична, афористична. Такий текст лягає на душу і збагачує емоційний інтелект. 

Тому я раджу цю книгу читати тим, хто прагне розкрити в собі трохи притлумлені нашим бурхливим життям прагнення вірити в диво, мріяти, боротися і знати, що ти не один, бо завжди можеш у цьому великому світі знайти друга. Друга, якому можна віддати своє серце і від того стати ще більш щасливим. Цей світ такий великий, а тому ми всі - зеленоокі, кароокі, блакитноокі - завжди можемо зробити щось хороше, якщо ми разом. 

І наостанок. “Світ у вулкані. Дощ-убивця” - ця метафорична назва просто подарунок від авторки для гурманів фентезійного жанру. Тому що до останніх частин твору зберігає інтригу щодо свого сенсу. Дощу в книзі, звісно, дуже багато. Це дощ, який із часів Тріля і Ясси, з часів давньої дружби Варвари та Езри приходить у наш сучасний український світ. І насправді виявляється рятівним, а не вбивчим. Бо дощ, як і сльози, іноді стає очисним. Принаймні, для всіх тих, хто бореться із сірістю й готовий за це йти до кінця.