Мені дуже близький славетний австрієць Райнер Марія Рільке, чиї 145-ті народини будемо відзначати 4 грудня. Люблю цього неповторного поета-символіста, предтечу звільнення від ланцюгів буденного життя екзистенціалізму. Його промовисте ім’я асоціюється з іменами Габріеля-Оноре Марселя, Альберта Камю, Жан-Поль Сартра…
Тож чим для мене дорогий і навіть рідний цей поет з фешенебельної далекої Австрії? Скажу відразу – Україною.
Тому що і в його віршах, і в оповіданнях бачу й свою Україну, чую її пісні і її мову. І то в нього справжнє, на рівні серця.
Я нітрохи не перебільшу, коли скажу, що Райнер Марія Рільке і дотепер сучасний, як ніколи. Чому так? Тому що воля й свобода – поняття завжди животрепетні й насущні. Тому що й сьогодні ми змушені боронити свою гірку українську незалежність і власну державу.
Райнер Марія Рільке завжди відчував живий інтерес до східноєвропейської культури, і української в тому числі. Після двох років напруженої праці в 1904 р. він закінчив перекладати «Слово о полку Ігоревім», а потім уже й власні його шляхи-дороги пролягали українськими степами та Дніпровськими берегами. І то не намарне: його поїздки в Україну знайшли своє відображення в збірці «Книга годин», у багатьох інших творах, зокрема, у вірші «Карл ХІІ, шведський король, їде степами України», в оповіданнях «Про Господа Бога та інше», «Як старий Тимофій умирав стоячи», в «Пісні про Правду» тощо.
Пишучи про Рільке, я просто не втримаюся від невеличкого відступу. Справді, скільки європейських письменників не тільки творчо, а й навіть біографічно зріднилися з Україною! Той же Оноре де Бальзак, який неодноразово відвідував Україну і захоплено про неї писав, що «це пустеля, царство хлібів, ці мовчазні прерії Купера», називаючи при цьому Київ «північним Римом» (вже не кажемо про його 9-річне листування з Евеліною Ганською, яке закінчилося вінчанням в українському Бердичеві). Та родом з того ж Бердичева унікальний Джозеф Конрад, чиї твори мали великий вплив на Ернеста Гемінґвея, Ґрема Ґріна, Джозефа Геллера, та ті ж великі поляки Ярослав Івашкевич і Бруно Шульц – перший побачив світ в с.Кальник, що на Вінничині, а другий таки, славетний письменник і художник Бруно Шульц, теж з нашого Дрогобича – і такий цікавий перелік можна продовжувати довго. Авжеж, наша українська земля дала світові багатьох і багатьох славетних митців, які потім зробили достойний внесок у розвій культури багатьох країн. Підкидаю цікаву тему для наших допитливих літературознавців.
Однак повернемося до Райнера Рільке. І в контексті нашої розмови про його твори, безпосередньо пов’язані з нашою Батьківщиною, зупинимося на оповіданні «Пісня про Правду», яке, на мій погляд, є одним з найкращих творів про Україну, написаних не українськими письменниками.
У оповіданні «Пісня про Правду» є все: і полум’яний бунтівничий дух, і звитяжна історія козацьких походів, і глибокі традиції народної творчості. Вільне, нескорене життя, яке не згасло саме й не дало Україні померти.
Ось якими словами промовляє і до своїх сучасників, і до нащадків сліпий кобзар Остап, чия бандура – колиска пісень і народних дум:
Та нема більше Правди на світі, вся Правда підвладна
законам неправедних.
Нині правда бідує в оковах. А неправедний з неї кепкує,
Ми бачимо те – сидить з панами в кріселках, у злоті,
сидить з панами у злотім покої.
Правда лежить на порозі й благає, неправда і злоба гостюють
у панства, воно їх запрошує радо до свого палацу, частуючи
кривду чарою меду.
Ой правдонько, матінко ж моя, на крилах орлиних най прийде
колись чоловік, який праведним буде!
Поможи ж йому, Боже Всесильний,
Правді легку путь вторувати!
– І хто ж він, цей Остап, сліпий кобзар, який надриває серце, так тяжко сумуючи за волею рідного краю? – запитує Рільке, і сам дає вражаючу відповідь:
– Той старець був Бог!
Я нітрохи не перебільшу, коли скажу, що Райнер Марія Рільке і дотепер сучасний, як ніколи. Чому так? Тому що воля й свобода – поняття завжди животрепетні й насущні. Тому що й сьогодні ми змушені боронити свою гірку українську незалежність і власну державу.
– Чи всі ж можуть іти на війну? – запитав юнак у кобзаря. І той відповів:
– Всі!
Актуальні й пекучі слова, які й сьогодні на часі.