Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/pro-realiyi-ukrayinskoyi-zhurnalistyky-v-romani-anastasiyi-piky/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Про реалії української журналістики в романі Анастасії Піки

07.12.2022
Відгук

Автор про себе:

Співзасновник сайту про книги та літературу «Читай», книжковий пропагандист.

Достеменно невідомо хто вперше назвав журналістів четвертою владою. Однак цей вислів став загальновживаним у всьому світі, тим самим визнав особливий вплив на суспільство з боку представників засобів масової інформації. Вміння збирати та транслювати інформацію, поставило журналістів поруч з політиками, активістами та військовими у формуванні активного громадянського середовища.

Від моменту відновлення Незалежності України 1991 року і до сьогодні, у вирі революцій та війни, українська журналістика проходила шлях свого становлення: від тоталітарних совєцьких стандартів до незалежних та впливових ЗМІ. Тепер вони задають стандарти військової журналістики для всього світу. Підтвердженням цього стало цьогорічне присудження колективної Пулітцерівської премії українським журналістам, які висвітлюють події в умовах вторгнення росії в Україну.

Роман Анастасії Піки «Остання справа журналістки Кроніної» – це особиста історія людини, яка пройшла шлях становлення, кар'єра якої збігається з важким, але дуже важливим періодом для нашої країни. Ми маємо змогу поглянути на Україну останніх двох десятиліть поглядом журналістки-розслідувачки.

Сюжетом ми мандруємо від спальних районів Києва, з їхніми проблемами і персонажами, до Верховної Ради та міністерств, з їхніми таємницями, схемами та чиновниками. Такими є реалії буднів українських журналістів: ти можеш жити в старій обшарпаній однокімнатній квартирі, однак чи не щодня працювати з найбагатшими та найвпливовішими людьми в державі. Перед нами декілька десятків справ, які Альона Кроніна перетворює на журналістський матеріал.

Кожна з цих справ, так чи інакше, характеризує суспільство, віддзеркалює глибинні процеси, які відбуваються в ньому.

Наприклад, тягар радянської спадщини та небажання модернізувати старі інфраструктурні об'єкти. Або ж намагання просунути корупційний законопроєкт у Раді, щоб заволодіти особистою інформацією користувачів інтернету. Але якщо ти працюєш на провладне видання, то можливості висвітлення об'єктивної реальності значно зменшуються, особливо, якщо хочеться говорити про важливі для країни речі.

На прикладі Кроніної ми спостерігаємо як можна працювати, коли журналістам ставлять чіткі рамки, тим більше в умовах, коли ці обмеження суперечать їхнім моральним цінностям. Головна героїня книги любить свою роботу, але майже всю кар'єру працює з людьми, які є її моральними антагоністами. Це виснажує, від цього опускаються руки.

Утім, справжній професіонал знаходить способи та сили працювати, рости, не боятися змін та нових викликів і, зрештою, досягати результату.

Альона працюючи на провладне видання підтримувала і брала участь у подіях Революції Гідності, згодом у статусі помічниці депутата Верховної Ради – не принижувалася до рівня ницих людей, які її оточували, залишаючись вірною собі та своїм принципам.

Але рухаючись таким тернистим шляхом, яку «останню справу» може підготувати для неї життя?

В анотації цього роману частково розкрито фінал історії. Робота на британську розвідку не видається чимось фантастичним у час, коли в нашій країні триває війна. Не у фільмах на екрані, а тут, за вікном. В таких умовах авторитетні та впливові журналісти стають інформаційною зброєю, агентами інформаційної війни. Тоді найважливіша справа у їхньому житті з різних причин може стати останньою. Та чи стане?

Читайте також:

Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту
small_image