“Чи боїшся ти темряви” - пам’ятаєте цей серіал? Його так страшно було дивитися, але водночас так цікаво. Невідомість лякає і притягує неначе магнітом. Привиди, магія, містика, відьми, страшні-престрашні таємниці – і від кожної історії бігали мурашки по шкірі і волосся піднімалося сторчма. І мимохіть ми з однолітками повторювали ритуал розказування моторошних історій біля вогнища на окраїні села довгими літніми вечорами. То було так страшно слухати якісь історії з життя – такі собі сільські легенди. Можливо, хтось навіть щось додумував чи перебільшував, щоб справити належне враження. Щоб усі злякалися і пережили цю історію неначе насправді. Була у цих посиденьках за селом якась підліткова романтика. Класні спогади! Тепло вогню і присмак печеної картоплі на губах. І шалено розплющені очі від почутої історії, які зненацька хотілося сильно заплющити і сховатися від жаху, що починає розгортатися у твоїй уяві. Але так просто від цього не втечеш. Після тих вечорів часто снилися нічні жаховиська.
Страшні історії завжди приваблюють. Як від них не тікаєш, але все одно до них повертаєшся.
Бо страшенно цікаво дізнатися, що там. Одвічна людська цікавість, чи не так? Тому й страшні історії стають популярними і завойовують читацькі серця. І навіть премії. Досить згадати лише короля жахів Стівена Кінга. А з українських авторів – Галину Ткачук і її «Тринадцять історій у темряві», які стали «Дитячою Книгою року BBC».
Нещодавно я побачила збірку оповідань з назвою «Очі з чорного дзеркала» і мимоволі злякалася – назва моторошна і обкладинка теж така. Але стало цікаво, чи здивує вона мене і чи буде мені страшно.
Я не любителька горору і трилерів, але люблю містику, таємниці та інтригу, а у книжках цього жанру такого добра хоч греблю гати. І коли я розгорнула книжку, то опинилася неначе у тому ж самому серіалі «Чи боїшся ти темряви?»: підлітки сидять у лісі навколо вогнища і розповідають страшні-престрашні історії.
Саме цей прийом зі знайомого серіалу ще більше захопив, і я була цілком поглинута читанням, і на свій подив, прочитала збірку дуже швидко.
Оповідання Алевтіни Шавлач «Жертви Чорного Лиходія» нагадало той час, коли я гортала томик Артура Конана Дойля про спіритизм (так-так, це саме той автор, який написав про детектива Шерлока Холмса – ви не помилилися) – ото було так страшно читати! Там стільки всього про спіритичні сеанси і як викликати духів – просто здоровенні мурахи по шкірі!
Так само сталося і з оповіданням про Чорного Лиходія – у ньому підлітки проводять спіритичний сеанс. Згодом вони отримують жахаючі повідомлення у соціальних мережах від Чорного Лиходія.
Історія, яка по-справжньому лоскоче нерви!
До речі, початкове і останнє оповідання збірки – «Пітьма» Єлізавети Максименко – наче закільцьовують книжку, бо вони найбільш сильно інтригують і жахають.
Перше оповідання одразу захоплює у свій полон, і книжку неможливо відкласти, а останнє наганяє стільки жаху, що починаєш прокручувати у своїй уяві усі горор-фільми, які вдалось побачити (мені був дуже страшний «Твін Пікс»), адже це лав-сторі на фоні Карпат, від якої кров холоне у жилах.
Не читайте цю історію на ніч! Вважаю, що ця історія, яка розміщена наприкінці збірки, уже більш для дорослої аудиторії, але показує певну ініціацію підлітків у дорослих. І залишає моторошний післясмак таємниці.
Чим же порадують інші 5 історій у збірці? Привидами. Адже привиди теж інтригують – це щось невідоме і незбагненне нам. Історії про привидів завжди викликають зацікавлення.
«Сірі коси незнайомки» Світлани Вертоли знайомить читачів із загадковою дівчиною з сірими косами, яка здалася головному герою Антону цілком реальною, а виявилася привидкою із сумною історією невзаємного кохання.
Оповідання Віталіни Макарик «Іноді вони повертаються» спочатку нагнало жаху і суму, а потім дуже розвеселило, адже це історія про дівчину-привидку, яка вирішила помститися після своєї смерті. Несподівана розв’язка історії – я була у захваті!
Історія Анни Панкіної «Викрадачка душ» про дівчину-привидку, яка колекціонує щирі дитячі душі, трохи засмутила своєю фатальністю, бо я так сподівалася, що все закінчиться щасливо, але сподівання не справдилися, на жаль.
Закинуті будинки з привидами – ще одна тема для жахачок. Бо там точно будуть якісь таємниці, історії яких шалено манять. І якщо тобі забороняють туди ходити, то ноги туди наче самі ведуть.
З героями оповідання «Проклятий дім» Марти Гулей відбувається ефект дежавю і застрягання у часовій петлі – вони щодня переживають одне і те ж: йдуть у закинутий будинок, бачать дівчинку-привидку Естер і… Цей жах припиняється лише тоді, коли вони розкривають історію проклятого будинку і бідолашної дівчинки.
Чому ж збірка називається «Очі з чорного дзеркала»? Оповідань з такою назвою у збірці нема. Але саме образ очей з чорного дзеркала прихований в оповіданні Анфіси Сметаніної «(Не) відпускаю тебе» – сестри Аліна і Каріна спілкуються через дзеркало. Заінтригувала?
«Очі з чорного дзеркала» – класна збірка оповідань для підлітків і дорослих, яким подобаються таємниці, шалена інтрига, історії, які лоскочуть нерви, від яких йде мороз по шкірі і бігають мурашки. І що характерно – ця книжка настільки захоплює у свій полон, що прочитується блискавично швидко! Інтригуючого вам читання!