Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/pro-pam-yat-ta-movchannya-u-knyzi-kati-petrovskoyi-mabut-ester/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Про пам’ять та мовчання у книзі Каті Петровської «Мабуть Естер»

04.10.2021
Відгук

Авторка про себе:

Письменниця, громадська активістка, художниця, головна редакторка та співзасновниця україно-німецького журналу «Gel[:b]lau», голова та співзасновниця ГО «Українське Ательє Культури та Спорту» в м. Штутгарт. Закінчила Донецький Національний Університет за фахом «Англійська мова та література» та Штутгартський Університет Медіа за фахом «Реклама та маркетингові комунікації». З вересня 2019-го року - авторка «Українського Тижня». Народилась в Донецьку, наразі живу та працюю в Штутгарті.

У вересні стартував україно-німецький проєкт «Інший ракурс», в рамках якого учасники з України та Німеччині складають інтерактивні маршрути «німецькими» Києвом та Чернівцями та «українськими» Мюнхеном та Берліном. Як координаторка проєкту я пропускала крізь себе незлічені пункти перетину двох країн, які історія міцно зав’язала у великий дещо строкатий букет. Звісно, не обійшлося й без літературних постатей, і я почала складати літературну добірку, так би мовити україно-німецьких літературних стосунків. Проте, старт проєкту також збіг з 80-ю річницею трагедії Бабиного Яру, і вищезгадані пункти перетину зазвучали в моїй голові протяжними голосами минулого. Я вирішила відкласти статтю здобіркою та написати про книгу, яка у свій час приголомшила мене своєю неординарною мовою та історією.

book_11.jpg«Vielleicht Esther» - «Мабуть Естер», яку написала україно-німецька письменниця Катя Петровська.

Це сімейна історія, яка охоплює кілька поколінь, в яких єврейська мова втратила свою роль і традиції за часів СРСР і часто навіть трималася в таємниці.

Ця сімейна історія починається з середини 19 століття - з того часу, коли один з предків авторки заснував у Відні школу для глухонімих дітей. Але сама книга починається в сьогоденні, коли головна героїня та авторка вирушає у подорож з Берліна до Варшави, щоб дослідити історію своєї родини. Таким чином, і сам текст перетворюється на «подорож» у сімейну історію, яка «відбувається» у багатьох місцях: у Відні, де була заснована перша школа для глухонімих; у Варшаві, де жила її бабуся; у Києві, де народилася сама Катя; у Берліні, де вона жила на момент написання книги. Бабин Яр та концтабори Маутхаузен та Аушвіц також серед пунктів призначення цієї «подорожі» - історія не була лагідною до цієї родини.

Авторка намагається вишукано та зворушливо реконструювати своє генеалогічне дерево.

Здебільшого всі її родичі вже давно мертві - зникли безвісти, були переміщені або розстріляні. Петровська присвячує їм окремі глави книги, але попри пошуки багато частин її родинного пазла залишаються порожніми й німими, наповнюються тишею, таємницями та міфами.

Таємниця і німота - чудові деталі для будь-якого роману, та тільки ця книга - не роман, а справжня родинна історія, у якій Катя Петровська зробила себе головною героїнею.

Тож вона розповідає історії, які складаються з розділів, кожен з яких може претендувати на окрему незалежну книгу, але зрештою стають єдиним цілим.

Розповіді написані не хронологічно, вони схожі саме на те, що знаходить авторка в ході своєї подорожі - пазли, шматочки, фрагменти, окремі спогади та згадки, меморіали та пам’ятки, архіви та листи, які утворюють сімейний портрет під загальною обкладинкою.

Окремі зображення складаються разом, деякі - ні. Є вчителі, які знаходили дитячі будинки для глухонімих дітей, є прадід, який вбив німецького посла в Москві в 1932 році, є дідусь, який опинився вдома через 41 рік після закінчення Другої світової війни, є єврейська прабабуся можливо Естер, яку розстріляли під час чистки у Києві.

Авторка навіть не впевнена, як звали її прабабусю, і це «мабуть» зберігається не лише у частині імені, але й проходить крізь весь текст, оскільки з плином часу історія перестає бути хронікою, а перетворюється на лабіринт легенд та припущень.

Якщо стираються навіть імена, про що тоді взагалі можна знати достеменно.

Мова книги також схожа на подорож. Довгі ритмічні речення з багатьма підрядними, частіше в умовному способі дієслів.

Мова перемішується транслітерацією, словами з радянського дитинства письменниці, географічними назвами, листами з минулого, рецептом єврейського квасу, польськими та єврейськими власними іменами, які втрачали та забували, голосами смерті, розстрілами та травмою з її багатозначними страхами та мовчанням.

Петровська каже, що історія починається тоді, коли більше немає свідків, а є лише джерела. І стежити за дослідженням цих джерел разом з авторкою захоплює з перших сторінок, а потім надовго залишає посмак.

Читайте також:
Коментарі
Наталія Макарова
07.10.2021

Зацікавив сюжет, хочу придбати для бібліотеки


Отримай знижку