У вересні стартував україно-німецький проєкт «Інший ракурс», в рамках якого учасники з України та Німеччині складають інтерактивні маршрути «німецькими» Києвом та Чернівцями та «українськими» Мюнхеном та Берліном. Як координаторка проєкту я пропускала крізь себе незлічені пункти перетину двох країн, які історія міцно зав’язала у великий дещо строкатий букет. Звісно, не обійшлося й без літературних постатей, і я почала складати літературну добірку, так би мовити україно-німецьких літературних стосунків. Проте, старт проєкту також збіг з 80-ю річницею трагедії Бабиного Яру, і вищезгадані пункти перетину зазвучали в моїй голові протяжними голосами минулого. Я вирішила відкласти статтю здобіркою та написати про книгу, яка у свій час приголомшила мене своєю неординарною мовою та історією.
«Vielleicht Esther» - «Мабуть Естер», яку написала україно-німецька письменниця Катя Петровська.
Це сімейна історія, яка охоплює кілька поколінь, в яких єврейська мова втратила свою роль і традиції за часів СРСР і часто навіть трималася в таємниці.
Ця сімейна історія починається з середини 19 століття - з того часу, коли один з предків авторки заснував у Відні школу для глухонімих дітей. Але сама книга починається в сьогоденні, коли головна героїня та авторка вирушає у подорож з Берліна до Варшави, щоб дослідити історію своєї родини. Таким чином, і сам текст перетворюється на «подорож» у сімейну історію, яка «відбувається» у багатьох місцях: у Відні, де була заснована перша школа для глухонімих; у Варшаві, де жила її бабуся; у Києві, де народилася сама Катя; у Берліні, де вона жила на момент написання книги. Бабин Яр та концтабори Маутхаузен та Аушвіц також серед пунктів призначення цієї «подорожі» - історія не була лагідною до цієї родини.
Авторка намагається вишукано та зворушливо реконструювати своє генеалогічне дерево.
Здебільшого всі її родичі вже давно мертві - зникли безвісти, були переміщені або розстріляні. Петровська присвячує їм окремі глави книги, але попри пошуки багато частин її родинного пазла залишаються порожніми й німими, наповнюються тишею, таємницями та міфами.
Таємниця і німота - чудові деталі для будь-якого роману, та тільки ця книга - не роман, а справжня родинна історія, у якій Катя Петровська зробила себе головною героїнею.
Тож вона розповідає історії, які складаються з розділів, кожен з яких може претендувати на окрему незалежну книгу, але зрештою стають єдиним цілим.
Розповіді написані не хронологічно, вони схожі саме на те, що знаходить авторка в ході своєї подорожі - пазли, шматочки, фрагменти, окремі спогади та згадки, меморіали та пам’ятки, архіви та листи, які утворюють сімейний портрет під загальною обкладинкою.
Окремі зображення складаються разом, деякі - ні. Є вчителі, які знаходили дитячі будинки для глухонімих дітей, є прадід, який вбив німецького посла в Москві в 1932 році, є дідусь, який опинився вдома через 41 рік після закінчення Другої світової війни, є єврейська прабабуся можливо Естер, яку розстріляли під час чистки у Києві.
Авторка навіть не впевнена, як звали її прабабусю, і це «мабуть» зберігається не лише у частині імені, але й проходить крізь весь текст, оскільки з плином часу історія перестає бути хронікою, а перетворюється на лабіринт легенд та припущень.
Якщо стираються навіть імена, про що тоді взагалі можна знати достеменно.
Мова книги також схожа на подорож. Довгі ритмічні речення з багатьма підрядними, частіше в умовному способі дієслів.
Мова перемішується транслітерацією, словами з радянського дитинства письменниці, географічними назвами, листами з минулого, рецептом єврейського квасу, польськими та єврейськими власними іменами, які втрачали та забували, голосами смерті, розстрілами та травмою з її багатозначними страхами та мовчанням.
Петровська каже, що історія починається тоді, коли більше немає свідків, а є лише джерела. І стежити за дослідженням цих джерел разом з авторкою захоплює з перших сторінок, а потім надовго залишає посмак.
Читайте також:
Відгуки
Про пам’ять та мовчання у книзі Каті Петровської «Мабуть Естер»_07.10.2021
Зацікавив сюжет, хочу придбати для бібліотеки