Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/pro-misto-lyudynu-i-borotbu-z-soboyu/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Про місто, людину і боротьбу з собою

17.02.2021
Відгук

Авторка про себе:

Поетка у літературознавстві і літературознавиця в поезії. Кандидатка філологічних наук. Тренерка креативного мислення і провокаторка зміни світу через себе.

Читаючи книжку “Берлін Александерплац” Альфреда Дебліна, отримуєш “три в одному”: людину, місто, час... Але це буде нетипова людина, і це будуть час і місто, до яких ми явно не звикли. 

Пройшовши з головним героєм шлях від Теґеля до палати в лікарні й лави свідків у суді, безпомильно вловлюєш, що то таке за явище - німецький модернізм.

Також розумієш, як виглядає потік свідомості на німецький лад, і що алюзії-ремінісценції-символи - це те, чого так мало було в німецькій літературі століття тому... 

І, насамкінець, “вишенька на торті” для гурманів: сюжет твору настільки деталізований і рухомий, що просто напрошується на екранізацію. У наших реаліях. Хоча ми вже й маємо кілька екранізацій Дебліна.

Сюжет “Берлін Александерплац” можна порівняти з 3-D пазлом, який випростується й постає зі сторінок книжки просто на твоїх здивованих очах і, покинувши палітурку, починає рухатись поза книжкою, роблячи тебе вже не так читачем, як співучасником описаного.

Мені явно пощастило. Бо я читала цю книгу українською. Перший і поки єдиний україномовний переклад “Берлін Александерплац”, здійснений Романом Рудюком. Це круто, оскільки до нас цей україномовний варіант Дебліна йшов майже 90 років… У це важко повірити, бо російськомовних перевидань роман витримав кілька... Проте, це предмет іншої розмови про наболіле.

Отож, власне, з перших розділів я подумки собі повторювала: “Це - антироман”. Бо нічого романізованого - ні в сенсі постаті героя, ні в сенсі сюжету - у Дебліна немає. 

Письменник порушує реалістичний канон, по-своєму освоює модерні тренди 20-х минулого століття і дає нам не зовсім типового героя.

Перед нами цікавий типаж з “багатою” біографією. Можливо, саме тому історія людини в цій книзі постає як виклик?! Ми з перших сторінок фокусуємо увагу на головному герої. Його звати Франц Біберкопф, він щойно вийшов з в'язниці й внутрішньо налаштований на початок нового життя. Чи вдасться йому перемогти себе і стати іншою людиною - відповідь на цей виклик читач може знайти на останніх сторінках книжки. Причому, кожен по-своєму може інтерпретувати фінальні сцени з усіма їхніми символічними алюзіями. І не тому, що сюжет роману настільки закручений і багатолінійний. Під час читання виникає враження, що численні знайомі, друзі, вороги, жінки, і загалом Берлін 1920-х не просто є фоном зображення історії Франца, а й утворюють те оточення, яке насувається на героя, насувається, тисне, формує, змінює, моделює, оволодіває його свідомістю і, зрештою, робить героя тим, ким він внутрішньо готовий бути. Все життя Франца складається з виборів. Його вчинки не завжди логічно випливають з його намірів. Однак фінальна сцена в суді, коли Франц свідчить проти свого ворога й убивці коханої Міци, але не згадує, що підсудний винен ще й у тому, що герой втратив руку, - це свідчить про те, що вибір Франц уже зробив...

У цьому сенсі авторська ідея може читатись на символічному рівні: якщо оточенню не вдається заволодіти Францом із середини, то воно “забирає” у героя руку - як символ того, що, людина в людині зникає не одноментно, а поступово - частинами…

З іншого боку, якщо вже я згадала цей епізод, коли герой втрачає руку, то скажу вже про насиченість тексту Дебліна метафорами, символами й алюзіями… Так, втрата руки людиною, що в минулому була злодієм, прочитується як натяк на світовий сюжет... 

Загалом книга “Берлін Александерплац” - це мереживо алюзій й інтелектуальних підтекстів. Читаєш Дебліна, а згадуєш Джойса (цікаво, чи були ці двоє знайомі?!), читаєш про Міцу, а згадуєш Вавилонську блудницю…

Контекст - мультиплановий. Через те звичайний, на перший погляд, лінійно-послідовний сюжет легко сприймається, а разом із тим відчувається ота монтажність, ота нашарованість смислів довкола однієї людини. 

Історія людини постає як виклик.

Тут втілились і письменницька майстерність Дебліна, і його тяжіння до розриву з каноном, і його експресивний інтелектуалізм, і сплетення символів-алегорій-алюзій, і фотографізм (це так чітко простежується в деталях опису площі Берліна та її устрою, що відчуваєш, ніби це ти сам підходиш до Франца й купуєш у нього газету, що ніби це ти сидиш у забігайлівці й бачиш, як Франц тихцем знімає свастичний символ і ховає в кишеню... І, звісно, мабуть, не останню роль зіграла професійна обізнаність самого автора як практикуючого невролога - бо ж перед нами не просто портрет людини, зібраний у техніці колаж, перед нами - місто, перед нами - епоха, оприявнені через постать.  І що з цих трьох складників у читацькій свідомості виходить на перший план - залежить від сприйняття.

І знаєте, що найголовніше? Останнього пазлика, останньої детальки в цьому колажі тобі завжди не вистачає…

Я не думала, що це скажу, але це справді крута книжка, в якій кожен знайде щось своє. Не люблю читати історії подібного характеру. Мене мало цікавить тема злочинного світу в літературі. Але, Деблін пише зовсім про інше. Тому підійде і для любителів легкої белетристики з виходом у кримінальний світ, і для шанувальників модерного стилю, які полюбляють розкодовувати приховані сенси. 

“А як же з імпульсом стати іншою людиною?” - спитаєте ви. Відповідь - за вами. Бо як ще можна трактувати межу, коли герой, доведений до стану, мало сумісного із повноцінним життям, внутрішньо тільки починає жити?! Власне, чи це книжка про боротьбу з собою, а чи про пошук себе - кожен має вирішити для себе.

Читайте також:

Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту