Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/pro-evolyutsiyu-obrazu-pirata-u-masovij-svidomosti/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Про еволюцію образу пірата у масовій свідомості

10.08.2020
Відгук

Автор про себе:

Письменник-мариніст, перекладач, афорист, кандидат історичних наук. Перший в Україні та Східній Європі фахівець з історії морського розбою, автор понад ста статей та нарисів з історії піратства, двох дюжин науково-популярних книжок і двох пригодницьких романів про джентльменів удачі. Зробив власний переклад роману Р.-Л. Стівенсона «Острів Скарбів», виданий у Львові 2018 року.

Міфи, легенди, казки, творчі доробки митців, інформація про події реальні та фейкові – усе це впливає на формування уявлень про світ, у якому ми живемо. Останнім часом актуальною стала тема морського піратства: мільйони людей обговорюють напади на торгові судна у Гвінейській затоці, походеньки Джека Горобця в «Піратах Карибського моря», піратські пригоди в романах, коміксах і комп’ютерних іграх. На тлі цього інтересу цікаво простежити, як змінювався образ пірата в масовій свідомості від часів античності дотепер.

4 (1).jpg
Джонні Депп у фільмі "Пірати Карибського моря"

У фольклорі, історичних працях та художніх творах давніх греків можна знайти два характерні образи «евпатрида удачі» – позитивний і негативний.

«Свої» пірати, як правило, зображуються героями-мандрівниками (аргонавти, Одіссей), а чужинці – «поганими хлопцями» (фінікійські мореплавці, «тірренські пірати»).

Такий двоякий підхід до оцінювання ловців удачі згодом спостерігатиметься також і в інших народів.

У часи Давнього Риму ставлення до піратів змінилося: оволодівши усім басейном Середземного моря, римляни проголосили його своїм «внутрішнім озером», і будь-які грабежі на ньому сприймалися ними як акти морського розбою.

Саме тоді римські юристи в особі Цицерона оголосили піратів «ворогами усього людства» (hostis humani generis). Іншими словами, пірати перетворилися на вигнанців (форбанів, «забанених»), яких не захищав жодний закон. Але той же Цицерон у своїй «Республіці» згадує легенду, в якій держава порівнюється з піратською зграєю. У цій історії Олександр Македонський судить пірата. На своє виправдання пірат заявляє «володарю світу», що між ними майже немає різниці: просто він, розбійник, грабує людей з одним судном і сотнею спільників, а імператор – з сотнею кораблів і багатотисячним військом. Згодом цю легенду повторить Блаженний Августин і поетично розвине Франсуа Війон.

У добу класичного Середньовіччя образ «лицаря удачі» набув нових відтінків, оскільки поруч із піратами-злочинцями з’явилися «пірати у законі» – законослухняні піддані монархів і громадяни торговельних республік, яким влада видавала ліцензії (каперські грамоти) на право грабувати ворожі судна.

Представники германської мовної групи називали їх каперами, а романської групи мов – корсарами. З того часу в юридичних документах та художніх творах пірати, як і раніше, зображуються «ворогами усього людства», тоді як «свої» корсари – сміливими морськими партизанами (водночас «чужі» корсари незмінно прирівнюються до звичайних піратів).

3 (1).jpg
Капітан Чорна Борода на малюнку Ф. Шуновера, 1922 рік

У середні віки у масовій свідомості закарбувалося ще одне уявлення про піратів, у якому вони виступають «морськими Робін Гудами», борцями проти соціальної нерівності, захисниками знедолених. Наприклад, саме таким у німецьких легендах зображується ватажок піратів Клаус Штьортебекер. Його товариші називали себе лікеделерами – «тими, що все ділять на рівні частки».

Сплеск цікавості до діянь джентльменів удачі спостерігався на Заході з винаходом друкарства і початком Великих географічних відкриттів та заморської експансії. Поява на ринку книжок про заморські експедиції, газетні публікації про піратські війни та численні згадки про піратів у художніх творах сприяли тому, що ця тема набула нечуваної популярності.

Величезний вплив на формування стійкого уявлення про піратів як про винахідливих, сміливих, але вкрай жорстоких розбійників мали дві книжки ранньомодерної доби: «Пірати Америки» (Амстердам, 1678) корабельного лікаря А.О. Ексквемеліна та «Загальна історія піратів» (Лондон, 1724; 1728) аноніма, який сховався під псевдонімом «капітан Чарлз Джонсон» (є версія, що то був Даніель Дефо). Обидва автори не жаліли чорної фарби, описуючи жахливі діяння таких головорізів, як Франсуа Олоне, Генрі Морґан, Едвард Лоу чи Френсіс Спріггс. 

1..jpg
Найжорстокіший флібустьєр Карибського моря Франсуа Олоне. Гравюра з книжки А.О. Ексквемеліна "Пірати Америки" (Амстердам, 1678)

Проте у Джонсона знаходимо дві історії, в яких ледь не з любов’ю розповідається про «морського Робін Гуда» Сема Белламі та засновника утопічної «комуністичної республіки піратів» на Мадагаскарі капітана Міссона. Історія піратської республіки Ліберталія цілком вигадана, однак до останнього часу в її існування вірили не лише пересічні читачі, але й історики. На відміну від Міссона, Сем Белламі – реальний персонаж, утім його «програмні промови» теж вигадані автором. Хай там як, саме ці дві історії, а також піратські статути, які цитувалися в книжці Джонсона, дали підстави вважати, що піратські спільноти були засновані на братерських, «демократичних» засадах, де нібито не визнавали расових, етнічних, релігійних та інших відмінностей між людьми.

2 (1).jpg
Капітан піратів Едвард Тіч (Чорна Борода). Гравюра з книжки Ч. Джонсона "Загальна історія піратів" (Лондон, 1724)

У XIX-XX століттях свій вклад у творення міфічних образів джентльменів удачі внесли такі видатні майстри пера, як Байрон, Вашингтон Ірвінг, Купер, Едгар По, Емар, Стівенсон, Сальгарі, Конан Дойл і Сабатіні. Байрон, Купер, Емар, Сальгарі і Сабатіні створили «романтичний» образ піратів, хоч не приховували, що серед їхніх колег було чимало негідників. Вашингтон Ірвінг, Купер, Едгар По, Стівенсон і деякі інші письменники поширили такі атрибути «справжніх» піратів, як закопані скарби (з додаванням мап і криптограм), чорний прапор, чорний знак, папуга, ром, піастри, дерев’яна нога, сережки у вухах, татуювання... Художники-ілюстратори кінця XIX – першої половини XX століття (Г. Пайл, Н. Ваєт, Ф. Шуновер) вигадали візуальні образи піратів, які й досі використовуються в піратських романах, фільмах, коміксах та комп’ютерних іграх. До згаданих атрибутів вони та їхні послідовники додали бандани, золоті кільця, чорну пов’язку на око, ботфорти тощо.

У новітній час, як писав Ж. Рогожинський, «пірат став чистим полотном, на якому кожен міг намалювати все, що завгодно». Тому у творах сучасних митців поряд з більш-менш правдивими образами піратів можна знайти купу карикатурних персонажів (згадаймо Джека Горобця), які схожі на реальних піратів не більше, ніж паперовий кораблик – на авіаносець.

Читайте також:

Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту

Тільки зараз!

Подарунок для книголюбів

до -50% на все

Детальніше
Знижки до -50%