Подивись страху в очі! Огляд книжки Наталії Довгопол «Привиди готелю «Едельвейс»
Вас може зацікавити
Чого ви найдужче боїтеся? Павуків, темряви, висоти, війни, самотності чи привидів? Кожен з нас має свої страхи, які кубляться в душі: одні ми долаємо, а деякі залишаються з нами роками. «І боягуз стає сміливим, якщо має кого захищати» - так починається книжка Наталії Довгопол «Привиди готелю «Едельвейс». І цим леймотивом пронизана уся історія про 16-річного Вадима, якого постійно помилково називають Влад.
Вадим вирушає в Карпати на відпочинок, але поїздка для нього перетворюється на суцільне жахіття, адже він виявляє у собі здатність бачити… привидів.
Готель «Едельвейс» у містечку Ясіня на Закарпатті, в якому він поселяється разом з однолітками, раніше називався «Будапешт» і був збудований для угорців, а у радянські часи слугував турбазою. І одразу ж загадковий будинок починає розкривати хлопцю свої таємниці:
«На протилежній стіні, поміж двох прикритих тюлем вікон, висіло велике люстро. Воно віддзеркалювало вітальню, лабіринт сходів та велику ковану люстру у формі канделябра. А за спиною Вадима відкривався темний коридор. Плечима пробігли мурашки. Вадим обернувся – жодного коридору за спиною не було. Оптична ілюзія…».
Зрозуміло, що Вадима охоплює страх, адже ми завжди боїмося чогось невідомого: «Вадим відчув, як під шкіру закрадається неосяжний і незбагненний страх. Він роздувається в легенях, здавлює груди і ось уже душить сухим кашлем, від якого не можна відкашлятися». Відчували щось схоже? Вадим тремтить від страху, як боягузливий зайчик.
Далі з’являється тема спіритизму, як в одному з оповідань зі збірки «Очі з чорного дзеркала», мій огляд якої можна прочитати тут : підлітки в сарайчику за готелем знайшли стару спіритичну дошку і намагалися викликати дух прадіда Вадима – Міклоша, який був угорським офіцером і покинув його прабабусю вагітною.
Саме з цього моменту Вадим і починає бачити привидів готелю: родину з двома рудими братами-близнюками, загадкову чорнокосу дівчину зі східною зовнішністю, а також ще декого, хто здається йому дуже знайомим: може, це його прадід?
Він не просто їх бачить, а потрапляє у минуле і спостерігає за ними у той час, коли ці люди ще були живими. Неймовірно!
У той час, коли Вадим уже настільки був наляканий здатністю бачити привидів, він зустрічає дівчину Солю на кладовищі. Дівчина залюбки розмовляє з ним про страхи:
«Узагалі, боятися нормально. Страх нас захищає. От ти знав, що він передається генетично? Тому ми боїмося змій, павуків і темряви – як наші пращури боялися. Ще печерні люди. Уявляєш? Страх живе в нашому тілі».
До речі, це дуже дієвий спосіб попрацювати зі своїм страхом – обговорити його з кимось. До того ж Соля наводить йому доречні аргументи:
«- Щоб не боятися, треба зробити крок назустріч страхові. Знаєш, що у церквах малюють пекло й чортів із котлами? Як думаєш, навіщо?
- Щоб налякати ще більше?
- А от і ні. Щоб ми зазирнули в обличчя страхові й сказали: не такий страшний дідько, як його малюють».
Мені здається, що саме ці слова добряче вплинули на Вадима, і він вирішив дослухатися до порад дівчини, яка йому подобалася – перетворився з боягуза на сміливця. Він тепер сміливо дивився у дзеркало, в яке раніше боявся навіть глянути, і завзято намагався дізнатися історії людей, які йому ввижалися, і зрозуміти, навіщо вони до нього приходять. А якби він не подолав свій страх, то чи дізналися б ми такі цікаві і неймовірно інтригуючі історії? І це подолання страху насправді перетворюється для Вадима на мандрівку до власної сутності – хто він, звідки і куди прямує.
Коли читала «Привиди з готелю «Едельвейс», то мимоволі знаходила дещо спільне зі своєю книжкою «Еля»: в обох історіях йдеться про минуле, яке відгукується у теперішньому, про привидів, ув’язнених в старих стінах, яких треба випустити, про часом страшну правду, яку приховували, але на яку має пролитися світло врешті-решт, про міцний зв'язок поколінь у роді, про слова, які часом стають фатальними.
І, звісно, читачам одразу ж хочеться потрапити на місце дії творів і відчути ту книжкову атмосферу. Так, готель «Едельвейс» в містечку Ясіня на Закарпатті справді існує, і одна з вихованок мого гуртка «Книжкові блогери» ІТА «ЮН-ПРЕС» КПДЮ була у ньому і розповідала кілька містичних історій, які з нею там відбулися. Ух, як цікаво було слухати!
А ще мені припали до душі назви розділів книжки Наталії Довгопол, які є по суті українськими приказками і прислів’ями: «Лякана ворона і куща боїться», «Семен бабі рідний Федір», «Говорив Мирон рябої кобили сон», «Від напасти не пропасти, а від біди не втекти», «Хай той боїться, кому страшно» тощо.
Оригінальна авторська знахідка, на мою думку, яка ще й яскраво ілюструє історію Вадима і його страхів. А ще захоплює символіка едельвейса як квітки відважних і сміливих, яку потрібно здобути.
«Привиди готелю «Едельвейс» - надзвичайно зворушлива історія для підлітків про дорослішання, про ініціацію через страх, і про те, як страх може насправді стати помічником у розкритті таємниць. А ще це книжка про віру в себе і вірних друзів. «Як же добре мати тих, хто в тебе вірить» - запевняє авторка повісті Наталія Довгопол.
