Сказати, що «Схизматик. Діти Каїна» Тетяни Пахомової гарна книга – це нічого не сказати.
Ця книга – вибух у голові і серці, яка настільки поглинає емоційно, змістовно, ідейно, художньо, що неможливо заспокоїтися і прийти до тями.
І хочеться плакати, міркувати, а головне – щось робити, аби нарешті змінити ту одвічну карму страждань і болю, яку ми приречені нести, народившись на цій землі.
Це книга не тільки про Польщу і Україну, переселенців, війну, радянський морок і цілком реальні події, про які ми починаємо забувати, а хтось не знав взагалі. Ні, це книга про вічну боротьбу добра і зла в душі людини, коли зло, підживлене людським страхом, змушує людину забути, що вона людина.
«… все на світі має знак Каїна. <…> Знак зла. Воно невмируще. Живе в людях і між людьми. Сіє розбрат, множить заздрість. Штовхає до ненависті і вбивства. <…> Каїн безсмертний. Ходив і ходить по світу. Одружується з жінками, вони народжують йому дітей. Так уже тисячі років. Усі ми – його нащадки…».
Безглуздо писати, чому це сильно і класно написано, розкладати по поличках і доводити, що це варто прочитати всім. Просто треба купити книгу і прочитати, і ви самі все зрозумієте. Зануритеся у її мікрокосм: моторошний, жорстокий і все-таки обнадійливий, тому що «час – мов дерево. Має корені, крону. Кожен на планеті – на цьому дереві. Хто – у корінні, а хто – у кроні. Завтра новий день…».
Щиро дякую Тетяні Пахомовій за цей новий день і за ті глибини, в які вона змусила мене зануритися. І все-таки я спробую зібрати до купи неймовірні враження від книги й розказати, як авторці вдалося довести мене, читача, до катарсису.
Книга про родину українців Дідичів, предки яких жили у польському селі Волі-Розвинницькій недалеко від Ярослава, заснованого Ярославом Мудрим, споконвіку. Герої теж: то за австріяків, то за німців, то за поляків. Світова війна не робить їхнє життя світлим і заможним. Люди змушені віддавати майже всі продукти на німецьку армію. І це озлоблює сусідів поляків і українців, які до того жили мирно, ходили кожен у свою церкву, віддавали дітей у різні школи (за німців раптом з’явилися українські, де діти вчать мову і співають гарну пісню «Ще не вмерла України ні слава, ні воля»).
Вбивство поляками старости несподівано проводить між сусідами різку межу. І дотепер мирні поляки починають винуватити у всіх бідах українців.
Малий Степан, який росте майже без дитинства, спостерігає за тим, що відбувається навколо і робить висновок: «Не хочу бути поляком. І українцем теж не хочу. І німцем бути не хочу. Хочу просто бути людиною. Жити і робити на землі».
От тільки не виходить те ні при нацистах, ні за Советів, які поки були далеко, то ще якось можна було жити, влаштовувати цегельню, сподіватися на врожай, корову і свиню, яку потайки від старости зарізали. І були ще світлі дні і надії, і ховала Зоська (мати Степанка) яскраву зелену стрічку, такого ж кольору як і у богоматері на іконі, яка уособлює для неї віру в добро і божий захист.
Тільки не вберегла її молитва він ненависті сусідів і злиднів, від знущань над її чоловіком і сином, від фактичного виселення з рідної домівки. Неймовірно щемливі й сильні сцени перепоховання поляків, коли малий Степан відкопує небіжчиків, прощання родини зі своєю оселею, полем, їхня довготривала подорож до України, де вони мають заселитися в чужі оселі і все починати спочатку на новому місці в зовсім інших умовах існування.
А тут, виявилося, ще гірше, ніж у Польщі. І так важко, що померти хочеться. І якщо Степан тоді намагався знайти якусь опору і навіть спонукав до того батька, говорячи: «Я теж не хочу жити! Померти – найлегше! Ти жити спробуй!» – то після того, як побував в лабетах місцевого міліціонера Зубкова, який в кожному бачить бандерівця, вже не знає, навіщо йому жити. І намагається покінчити з собою.
«Коли людське життя знецінюється до життя мухи, принципи стають пилом, слова німіють, душа завмирає в зародку: так береже тіло для тіла. Живі розбирали будинки, речі, могили і тлінні останки тих, на кому закінчилась історія людяності, – і не бачили в цьому нічого страшного. Тепер кожен жив, щоб вижити».
Книга насичена багатьма драматичними моментами з життя героїв, коли читач, відчуває себе на їхньому місці й всім серцем їм співчуває. І від того описані події стають ще більш моторошними, адже вони не вигадані. Письменниця змушує подивитися на них з незвичного боку, очима схизматів, переселенців, які не звикли до такого, не готові, не мають тої загартованості, що мають місцеві, звичні до лицемірної єзуїтської політики радянської влади. І це – додатковий шок від сприйняття того, до чого всі начебто вже і звикли і воно вже не так вражає нашу уяву.
Аж, ні, подивіться ще раз! Уважніше! Прискіпливіше, наче збоку! Подивіться на самих себе!
«Мовчати… Німий, глухий і сліпий – той ідеал, який насправді прагнуть бачити в кожному з них ось ці люди».
Та Степан мовчати не зміг. І за те ледь не поплатилася вся його багатостраждальна родина. Якби вчасно не згадав про того… Василя…
В книзі є ще один дуже цікавий пласт оповіді – містичний. Він настільки гармонійно вписаний в твір, що сприймається, наче реальність. І попри те, що це переважно видіння мерців, в них є якась обнадійлива і вічна віра у добро, у те, що воно перемагає-таки і рятує людську душу.
Книга написана чудовою українською мовою. Але магія тексту навіть не в мові, а у постійній ненав’язливій, непрямій, дуже тонкій присутності автора, який ніби зверху спостерігає за всім, що відбувається. І не оцінює, не дає порад або настанов, але непомітно направляє розум і серце туди, куди вони мають рухатися.
Якби я подавала книги на Шевченківську премію, найважливішу премію України у тому високому її звучанні, яке має бути, я б відправила туди саме цю книгу. І дуже тішуся, що в нашій літературі з’являються такі твори.
Читайте також:
- Схизматик. Діти Каїна 2Немає в наявностіSpecial Price 176₴ ціна ЄКЛУБ КРАЩА ціна Regular Price 251₴+8 балівціна ЄКЛУБКРАЩА ціна+8 балів
