Мовою світла, мовою Скрябіна

Володимир Винниченко якось говорив, що українська мова тоді стане домінуючою в Україні, коли нею заговорять міські провулки  та підворітні. Іншими словами, якщо вона звучатиме не лише в устах сповнених власної гідності українців, а й коли стане природною і звичною для простого люду, який далеко не завжди  переймається національними турботами.

Ця думка Винниченка сьогодні така ж актуальна, як і раніше. Україна стане справді українською тоді, коли рідна мова природно звучатиме в побуті, в “повсякденному повсякденні”. І передусім серед молоді. Коли вона озиватиметься струнами студентської гітари, лунатиме з відчинених вікон і на молодіжних вечірках.  І чомусь саме цей молодіжний сегмент (в контексті його задерикуватої войовничості, врешті, особливого сленга) чомусь оминають наші “лінгвістично правильні” поети, у яких нібито все на місці – і слово, й метафора, а назвати їх особливо популярними серед молоді не доводиться…

І тому, респект і подяка Кузьмі Скрябіну,  тексти пісень якого написані українською (колоритною, яскравою) молодіжною мовою. Мовою площ і під’їздів, де зустрічаються й ніяк не можуть розпрощатися закохані. У ці дні, а саме 17 серпня Кузьмі виповнилося б 52...

Отож, про творчість відомого українського співака Кузьми Скрябіна. Цікава книга “Місто, в якому не ходять гроші”. У цій книзі класно поєднується доброзичлива іронія з осмисленням доволі таки серйозних моральних, побутових та інших проблем у нашому щоденному житті-бутті,  про що могла бути б окрема предметна розмова… Сьогодні це те, що потрібно.

Якщо говоримо про його поезію, про вірші, які – ризикну сказати – стали певним явищем на царині художнього слова.

Як на мене, пісні Кузьми Скрябіна якраз і стали популярними насамперед завдяки їхній художній злободенній наповненості (це, як свого часу, пісні Віктора Цоя).  Ззовні начебто аж занадто прості, легенькі, вони сховали в собі безмежно більше за те, що опинилося назовні.  Вони образні. Викличні. Нічим і нікому не зобов’язані – ані точній римі, ні хорею з ямбом в придачу. І головне – схожі лише на Кузьму Скрябіна і ні на кого іншого. Вони його діти з першого погляду.

Ось, наприклад:

Ніби посеред неба – два озера, повні сліз,

Дуже близько до сонця, так далеко вже до землі.

Не висихають ніколи два озера, повні сліз,

Малюють мовою світла німі зображення наших снів.

Бо дуже близько до сонця, тому далеко так до землі,

Очима кольору неба ти намалюєш знов ті самі

два озера, повних сліз.

Або:

Манери замучені,

Душа прибита цвяхами до стіни.

Твій ангел запарився

Тебе відмазувати від біди.

Кузьма Скрябін аж ніяк не збирався підроблятися під молодіжний сленг, під чиїсь смаки та уподобання – ні, він такий і є, як у житті і в слові. Пронизливо-молодий і завжди незвичний.

До свого коротенького відгуку мені тільки й залишається додати, що коли Кузьма Скрябін написав, що наші очі, ці “два озера, повні сліз,” промовляють“мовою світла”, то, на мою думку, він це сказав і про себе самого.