Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/khimiya-kokhannya-v-knyhodrukarstvi/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Хімія кохання в книгодрукарстві

12.10.2020
Відгук

Автор про себе:

Український дизайнер, журналіст та письменник.

Востаннє, коли я відвідував Книгарню «Є» в рідному Запоріжжі, то став випадковим свідком діалогу двох молодих дівчат студентського віку:
— Як же вони класно пахнуть! — із захопленням казала перша, передивляючись «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко.
— Та ти токсикоманка ненормальна! — різко одмовила друга, — Пахне хімією та клеєм, — і закотивши очі вона рушила до іншого стелажу. 
— Ти нічого не розумієш у якісних книгах! — кинула їй перша дівчина, повернула «Дослідження» на полицю й натомість перемкнула увагу на творіння Любка Дереша. 

Але, як і у випадку з людьми, книги мають свою хімію кохання.

Цей короткий діалог висмикнув мене з петлі часу та простору, що закручувалася дедалі швидше в гортанні «Записок українського самашедшого» Ліни Костенко. Бо ситуація насправді доволі сюрреалістична. Цих дівчат можна було легко уявити в нічному клубі, проте аж ніяк не в книгарні. Хоча, звісно, одне іншому не заважає. 

Водночас Запоріжжя одне з тих русифікованих міст, де можливість почути українську мову випадає вкрай рідко. Зазвичай лише від співробітників цієї самої книгарні та деяких інших закладів, перелічити які можна на пальцях однієї руки. Заразом дівчата обговорювали «якість» книг і гортали сторінки постмодерних творів у розділі «сучасна українська проза». Завіса.

Подумки я підтримав другу дівчину у її звинуваченнях. Бо, зізнаюся: сам люблю запах свіжонадрукованих книг. І саме в мережевих книгарнях, що наповнені виключно новими виданнями, можна повною мірою «насолодитися» сплетінням запахів паперу, клею, друкарських фарб та різноманітних хімічних сумішей, що використовуються для обробки паперу.

Зазвичай папір виготовляється з деревної целюлози, у деяких рідкісних випадках — з бавовни. Щоби целюлоза набухла й розділилася на волокна, її обробляють хімікатами, а потім за допомогою інших хімічних речовин, волокна відбілюють і змішують із водою. Додають також інші речовини для кращих якостей водостійкості.

Деякі з хімічних речовин вступають у реакцію і сприяють вивільненню летючих органічних сполук у повітря, що й зумовлює запах, який ми відчуваємо від нових книг. І насправді випадки, коли людина насолоджується запахами нової книги, є рідкісними й далекими від норми. Це так само як дехто любить запах бензину, або дьогтьового мила.

Проте є такі книги, перед запахом яких не може втриматися жодна людина, хай які стосунки вона має з літературою. Цей запах можна охарактеризувати так: дерев’яний і трішки затхлий, ніби дихаєш повітрям у великому густому лісі, трішки солодкуватий, з домішками ванілі, інколи димний, наче в тому самому лісі цю книгу читав хтось сидячи біля вогнища. Інколи присутній запах прянощів або мигдалю й тоді таку книгу хочеться буквально з’їсти.

На полицях моєї бібліотеки такий аромат має підручник із всесвітньої історії 1919-го року видання, романи Олександра Дюма, Даніеля Дефо, Жуля Верна, виданих у 60-ті та 70-ті. Це запах старих книг, яким сповнені букіністичні магазини. Бо так «пахне» час. Це аромат духу книги, що зростав на тлі тих середовищ, у яких вона зберігалася, та дотиків її читачів. Цей чудовий аромат — це аромат кохання.

Але, як і у випадку з людьми, книги мають свою хімію кохання. Книги, що випромінюють такі смачні запахи, були вироблені до того, як друкарі навчилися ефективно позбуватися лігніну — речовини, що знаходиться в деревині, з якої виробляється папір.

Друкарі завжди прагнули позбутися лігніну, бо саме лігнін сприяв тому, що з плином часу сторінки ставали жовтими та пухкими. Поступово ця речовина розкладається й виділяє аромати, які можна порівняти із запахом мигдалю. Додамо до цього розклад целюлози, що має запах хлібу та того самого димку, і вже цього буде досить для збудження наших рецепторів та бажання понюхати й насолодитися черговою «знахідкою» в букіністичній лавці.

Сучасні технології дозволяють друкарям позбутися лігніну майже повністю. А це означає, що всі нові книги швидко втратять хімічні запахи клею та фарб, їхні сторінки зберігатимуться білими і гладкими, проте вони ніколи не будуть пахнути так само смачно, як пахнуть старі книги.

Читайте також:

Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту
small_image