Не можна заперечувати того, що до рук сучасних читачів потрапляє мала кількість книжок сучасних французьких авторів. Мандруючи книжковими лабіринтами Книгарні «Є», орієнтуючись виключно візуальним оформленням та короткою анотацією, я натрапив на визначну книгу «Щоб не загубитися у місті» сучасного французького письменника Патріка Модіано, що певною мірою змінила моє сприйняття цього та всіх наступних прочитаних текстів загалом.
Що унікального я віднайшов у творчості автора? Легкий текст, на перший погляд з рівним сюжетом, який захоплює не виром подій чи фантастичними історіями, де кожен з нас мріє опинитись у ролі головного героя, а й до цього часу незбагненною силою оповідати про життя так, ніби історія розповідає про тебе самого. І не важливо, чи Франція чи центр Риму є місцем дії, 18-річна дівчина чи чоловік за 60 є головними героями книжок Модіано.
Феномен Патріка Модіано був відзначений чисельними літературними преміями, зокрема Ґонкурівською та Нобелівською «за мистецтво пам'яті, завдяки якому він виявив найнезбагненніші людські долі й розкрив життєвий світ людини часів окупації». Спроби віднайти минуле та розв'язати секрети втрачених днів автор невимушено колаборує з детальними мандрівками французькими містами та вуличками, пройшовши якими крізь сторінки, читач починає орієнтуватись у Булонському Лісі та паризьких кварталах.
Уявіть ситуацію, коли йдеться про пошук цінної та одночасно невагомої речі — власних спогадів. Жану Дарагану, герою твору «Щоб не загубитись у місті» доведеться зануритись у нещасливе минуле, згадати та побачити все, що було давно стерто: відлуння того хлопчика, яким він був багато десятиліть тому, та примарний образ з дитинства, який Дараган носив у серці. Разом з героєм читачеві доведеться здійснити мандрівку власними спогадами. Вчитуючись у текст, провести певні паралелі зі своїм життям та всіма людьми, без яких кожен з нас не уявляв свого життя тоді, у минулому.
Відчуття тривоги й недовершеності, що виникає на початку творів автора, тримає читача у певному очікуванні, стані аналізу, коли прискіпливо запам'ятовуєш кожне слово та назву, очікуючи, що саме ці факти допоможуть збагнути сюжет, проте майстерність автора полягає в антиподі фактам.
Мандруючи виром минулого, автор не подарує пояснень дій героїв, а у кінці ви не знайдете жодного речення, де б йшлося про подальшу (і бажано щасливу!) долю героїв. Життя міста та літературних героїв за Модіано — це привиди минулих подій, що мали місце та наслідки для історії.
Відступивши від авторського контексту, варто зазначити важливі на мою думку, деталі: особливо мені важко порівняти цього автора з іншими письменниками, щоб остаточно співставити, або хоча б спробувати пояснити, на кого схожий стиль оповідання Модіано. Уява малює твори Ремарка та щось споріднене з книгою «Клуб невиправних оптимістів» Жана-Мішеля Ґенассія, та усупереч власним твердженням, вміння Модіано непередбачувано завершувати твори відкрило для мене нову модель художньої літератури, де фінал — це зовсім не кінець, адже для закінчення повинен бути початок, якась мета просування, яку ми звикли бачити в інших книгах.
Чому твори Патріка Модіано рекомендовані мною до читання? Адже це одна з небагатьох можливостей доторкнутись до духу Франції воєнних та післявоєнних часів у незвичній формі пошуків відповідей разом з героєм за майже однакових вихідних умов. Книги Модіано для мене займають особливе місце на книжковій поличці, адже психологізм та глибина думок автора не нашаровуються на власні роздуми читача, а ніби розбавляють їх, змушуючи переживати здебільшого драматичні події з життя персонажів разом, насолоджуючись гірким та вишуканим, подібно фірмовій каві, посмаком.