Екзистенційний світ Франца Кафки у Празі

Взагалі-то до Міжнародного дня музеїв я хотіла написати статтю про Музей Гутенберга у німецькому Майнці, оскільки це не тільки один з найстаріших музеїв книгодрукарства у світі, а ще й місце зберігання першої друкованої книги — Біблії Гутенберга. Але продовження локдауну в Німеччині дещо зіпсувало мої плани, тому вважатимемо цей вступ маленьким тізером.

Вулиці Праги.

Замість Гутенберга я пропоную завітати до літературного музею Франца Кафки у Празі, в якому я побувала ще задовго до того, як в Європі ковід позачиняв двері усіх музеїв. І на сьогодні я вважаю його без перебільшень найкращим літературним чи то письменницьким музеєм зі всіх, які мені пощастило відвідати. Хоча музеєм його теж важко назвати, скоріш за все, це ірраціональний та містичний простір, в якому геть позбавляєшся відчуття реальності.

Вхід до музею Франца Кафки.

Прага уся пронизана спогадами про письменника, якого вже навіть встигли перетворити на своєрідний бренд чеської столиці. Знав би це Франц, який називав її „милою мамочкою з кігтями”.

Фонтан авторства Давида Черні.

Незабутні враження на рівні провокації чекають відвідувачів ще перед музеєм. На його подвір'ї встановлено роботу скандально відомого сучасного чеського скульптора Давида Черні — фонтан у вигляді двох бронзових чоловіків. З боку чоловіки виглядають як покручені телевізійними перешкодами блідо-зелені зображення. Вони невідривно дивляться один одному в очі, дзюрячи у ванну літературними цитатами. Ванна ж, в яку вони дзюрять, виконана у формі Чехії. Чоловіки приблизно стоять в тих місцях, де на реальній мапі знаходяться міста Прага і Брно. Протистояння цих міст по-справжньому відоме тільки чехам і є символічним значенням композиції.

Музей Кафки складається з двох частин. Перша називається „Кафка у Празі. Екзистенційний простір“ і демонструє нам як місто формувало життя автора творів “Замок”, “Перетворення”, “Америка”, “Процес“ та багатьох інших. 

Вузькі та заплутані коридори, вуличне світло потрапляє всередину через малесенькі віконця — в минулому в цій будівлі знаходився завод з виготовлення цегли. Крізь темні тоновані стекла бачаться двір та екскурсанти неясними узагальненими силуетами, перетворюючись на ілюстрацію-анімацію кафкіанського світу. Нам пропонується спроба розпізнати основоположні конфлікти в житті Кафки й дозволити собі керуватися поглядом самого автора.

В музеї.

Всі стіни тут обвішані чорно-білими вицвілими сімейними та жахливо збільшеними світлинами близьких та друзів письменника, доповненими чернетками та цитатами з його творів. Всі вони виконують роль наратора та розповідають сучасникам про оточення автора в доленосному для нього місті, занурюючи нас в минулі роки. На скляному підґрунті — величезне фото суворого батька, Германа Кафки: лише крізь його обличчя видно увесь інший світ — чорно-білий, знеособлений, стерилізований. На велетенському екрані безперервно йде закільцьований відеофільм — стилізована хроніка Праги, пронизана безвихіддю, страхом та відчаєм. Ось перед нами оживає Староміська площа з метушливими людьми та численними екіпажами, трамваями, вежами, а неподалік стоїть будинок, де пройшли дитячі роки письменника. Поступово вся ця хроніка починає переломлюватися та дробитися ...

Манускрипт твору “Процес”.

Далі крокуємо затемненими переходами, повз круглих скляних столиків з книгами. І звідусіль — цитати німецькою, англійською та чеською — з листів і щоденників, оповідань і романів Кафки. У наступному відсіку лабіринту з чорно-білих фотографій посміхаються улюблені жінки Франца — Феліція Бауер, Юлія Вогризек та Мілена Єсенська, яким він присвятив чимало сторінок в “Щоденниках 1910-1912 рр.”, “Щоденниках 1913-1923 рр.”, у “Листах до Феліції (1912)” та в книгах “Листи до Мілени. Лист батькові”, “Подорожні щоденники. Вісім зошитів”.

Кожна фотографія укладена в якийсь скляний ящик, підвішений на ланцюгах.

І нарешті — остання зала першої частини виставка: тут бачимо свідоцтво про смерть та некрологи в газетах чеською та німецькою.

Вхід на другий поверх.

З кожного кута лунають зітхання та шарудіння, драматичні звуки скрипки, воронячі крики, чийсь ледь чутний шепіт і гнітюча, дуже гнітюча музика. Хіба ж не таку атмосферу відчувають читачі, коли занурюються у твори Кафки?

Вулиці Праги.

А ще в цій частині експозиції є відома нескінченна канцелярія — бюро з чорними скриньками картотеки, деякі з яких відкриті й ми бачимо таблички з іменами: наприклад, „Йозеф К.”. Серед чорних картотечних скриньок раптом з’являється чорний телефон, з якого волає з канцелярською виразністю німецький баритон. І ніби ми самі вже перетворюємося на героїв „Процесу”.

Коли ж нарешті виринаєш з цього понурого світу назовні, відчуваєш себе ніби розпластаним на сторінках книг Кафки, і ще довго не можеш позбутися цього відчуття. Неймовірний досвід. Не пошкодуйте часу, коли будете в Празі. А до того — спробуйте зануритись у світ Кафки, читаючи його твори.

Фотоілюстрації - Ксенія Фукс, Jesse Garrison, Phil Richards.