Наталка Малетич: «Спосіб зацікавити сучасних підлітків минулим — зробити історичні постаті максимально близькими»
25 лютого Україна відзначатиме 150 років з Дня народження Лесі Українки. До цієї дати у видавничо-освітньому проекті «Портал» з’явиться книжка «Леся. Мандрівний клубочок» Наталки Малетич з ілюстраціями Маші Фої. Це нон-фікшн видання про Лесю Українку, написане для підлітків віком 11–16 років. Письменниця постає тут у незвичному світлі. Читач дізнається про її зацікавлення, родину та коло спілкування, побут і подорожі.
Ми поспілкувалися з авторкою книжки, письменницею Наталкою Малетич, про ідею книжки, роль постаті й текстів Лесі Українки в її житті, візуальну складову видання та актуалізацію класики для сучасних школярів.
-Наталко, коли у вас виникла ідея книжки про Лесю?
-Ідея книжки з’явилася під час першої зустрічі з засновницею видавництва «Порталу» Оленою Хіргій півтора року тому, поїхати на яку мене загітувала Надійка Гербіш (за що я дуже вдячна Надійці). На зустрічі мені розповіли про концепцію майбутнього видавництва, яка дуже мене надихнула, і запропонували обрати собі тему для книжки. І ми дійшли згоди, що гарно було б написати для дітей про Лесю Українку.
-Чи цікавилися раніше життям і творчістю письменниці?
-Лесина творчість захоплювала мене ще в школі та в університеті, особливо її драматичні поеми — найбільше «Одержима» і «На полі крові».
Саме «Одержима» викликала в юності у мене найбільше сильних емоцій, бо в ній така сила саможертовної любові і стільки болю…
Також мене особливо зацікавлювали і зворушували листи «Хтося Біленького» до «Хтося Чорненького», тобто Лесі Українки до Ольги Кобилянської.
Взагалі листи і щоденники видаються мені найщирішим свідченням про життя видатних особистостей.
Дуже люблю листи Ван Гога до брата Тео, автобіографічну повість Марка Шагала «Моє життя». Свого часу я також досліджувала «Щоденник» Тараса Шевченка — його дивовижне автобіографічне свідчення.
-Ким для вас є постать Лесі?
-Для мене Леся — українська інтелектуалка, феміністка, поліглотка, дуже добра, співчутлива людина, елегантна і ніжна жінка, водночас тендітна і витривала, незалежна і горда — словом, дуже сильна і цілісна особистість. Я захоплююся тим, що вона знала багато мов і перекладала з них. Також, збираючи матеріали до книжки, довідалася зі спогадів сестер Ольги та Ізидори про особливу Лесину саможертовність — адже саме вона доглядала хвору на дифтерію дворічну сестричку Ізидору, коли навіть лікар сумнівався, що маля виживе. Саме вона ходила до селян, хворих тифом, давала їм ліки, робила уколи, навчала близьких, як правильно виходжувати хворих.
-Чи бували ви в тих країнах, де жила Леся Українка?
-Лише у Польщі та Італії. Та коли мандрувати знову стане простіше і безпечніше, хотіла б потрапити в Єгипет та Грузію — побувати в тих містах, де «зимувала» та жила Леся зі своїм чоловіком Климентом Квіткою.
-Що б вам хотілося перенести з тих часів у сучасність?
-Можливо, уміння жити повільніше і спілкуватися глибше. Писати паперові листи — це зараз уже наче геть не актуально, але ж наскільки приємно тримати в руках аркуш, дивитися на почерк людини.
Гарно, що в оформленні книжки використано і автографи фрагментів Лесиних листів та рукописів, де діти зможуть побачити, яким був її почерк.
Вона ж і листи, і вірші свої писала від руки — писала і переписувала, якщо потрібно було переслати комусь рукопис для публікації. До речі, брат Михайло сконструював для Лесі спеціальний столик, на якому їй було зручно писати, сидячи у фотелі.
-Якби мали змогу однієї зустрічі з Лесею в минулому, в якому році й місці хотіли б, щоб це сталося?
-Думаю, я б хотіла опинитися в Колодяжному, коли юна Леся була вдома з маленькою сестрою Дорою. І так само, як Дора, затамовуючи подих, слухати, як Леся грає на фортепіано, імпровізуючи. Адже те, що Леся написала, можна прочитати і побачити на сцені театру, а от почути, як вона грає власні мелодії — це було б унікально і дивовижно.
-Чи консультували ви ілюстраторку Машу Фою під час створення зображень?
-Ні, і тим цікавіше було побачити вже готовий до друку макет. Я знала, що вона створює ілюстрації і повністю довіряла їй, бо Маша — чудова ілюстраторка. Гадаю, ілюстрування в процесі курував арт-відділ видавництва.
-Чи подобається вам такий візуальний супровід?
-Так, мені подобається, як Маша побачила образ Лесі, бо він дуже динамічний.
Маленька Леся біжить, а доросла — впевнено та енергійно крокує сторінками книжки.
Вочевидь, ілюстраторка передала ту внутрішню енергію, яка була значно потужніша ніж власне, фізичний стан письменниці.
-Які, на вашу думку, секрети для зацікавлення молодших читачів постатями минулого? Тими, кого немає в соцмережах, хто не живе з ними в один час і на кого не працює команда піарників.
-А Леся, до речі, має сторінку в Інстаграмі. 2016 року волинські студенти створили профіль larysakosach, де можна переглянути і родинні фото письменниці, і світлини будинків, у яких вона жила у різні періоди.
У школі — на жаль, знаю це на прикладі власної доньки — в дітей формується враження, що українська література і життєпис письменників — то суцільне страждання. І діти насамперед намагаються позбутися тих накинутих страждань. Тому мені видається, що варто акцентувати максимальну увагу на позитивних моментах, на життєвих і близьких сучасним дітям та підліткам речах.
Життя ж є різне: є світлі і радісні моменти, не суцільні лишень страждання. Не чіпляти ярличків.
От вчитель скаже: «Леся Українка — геніальна». І правду скаже, але водночас ці слова — просто штамп у головах учнів. А що як зацитувати Лесин лист, де вона сумнівається у своєму поетичному дарі або, скажімо, у своїй освіченості? Дозволити їй бути більше людиною, а менше ідолом? І спробувати поговорити з підлітками про їхні життєві пошуки і вагання?
Тож, гадаю, спосіб зацікавити сучасних підлітків минулим — зробити історичні постаті максимально близькими, знайти в біографіях те, що прив’язує їх до сучасності.
Скажімо, зараз популярний хоумскулінг, а в родині Косачів його практикували, бо мама не хотіла, аби діти зросійщувалися в початковій школі. Цікаво ж дізнатися, як вчилися вдома Леся та її брати і сестри? А потім уже більш світоглядно сформованими в гімназію вступали.
Сама Леся, хоч ні в школу, ані в гімназію не ходила, отримала вдома ґрунтовну освіту і згодом була репетиторкою для молодших косаченят, а в зрілому віці, перебуваючи в Єгипті, заробляла, викладаючи мови.
Власне, я дуже сподіваюся, що моя книжка буде невеличкою і вдалою спробою допомогти зацікавити дітей минулим.
Розмовляла Мар’яна Хемій
