"Майте орієнтир у книжковому світі": Ганна Улюра про те, як читання допомагає порозумітися

Ганна Улюра – українська літературознавиця, критикиня. Кандидат філологічних наук. Авторка трьох наукових монографій. Як літературний критик співпрацює з такими виданнями, як «Збруч», «ЛітАкцент», «Барабука», «УП». Колумністка газети «День».

Навіщо читати?
У мене  є улюблена авторка Вірджинія Вулф, і в неї є дуже відомий есей, який так і називається «Як і навіщо ми читаємо?» («How Should One Read a Book»). І там шикарна перша відовідь – Вірджинія Вулф пише, що у неї немає відповіді на це питання. Я коли це прочитала, зрозуміла, що для мене читання – для того, щоб порозумітися. Художня література (саме художня) має на меті навчити нас чути іншу людину. Читаючи, ми вчимося розуміти людей навколо. Для цього – читати.

Поезія чи проза?
Розкажу тут жарт. Це була сьома ранку, перший день відкриття Книжкового Арсеналу. Мені зателефонували з регіональної газети взяти коментар і спитали: «Що краще в Україні: поезія чи проза?». Я відповіла: «Балет» і поклала слухавку. Вони це надрукували.

Це дуже складно. Дивлячись, які у вас насправді потреби. Якщо бажаєте емоційного струсу, дуже сильних емоцій, то ви читаєте поезію. Якщо ви хочете отримати ще інформацію, то ви читаєте прозу. Це залежить лише від ваших потреб. Особисто для мене – поезія. Це остання зона інтимності. Поет говорить там, де прозаїки ще не вміють (принаймні, українські). У нас поезія дуже сильна і вона працює саме з емоційним тлом. Це складно. Тому якщо хочеш щось відчути – це поезія. Якщо хочеш щось дізнатися – це проза.

Дитяча чи доросла література?
Обожнюю дитячу літературу, але читати як дорослу. Є таке поняття, як книжки-кросовери. Це книжки, розраховані на дитячу і дорослу аудиторію. І ясно, що кожен вік знаходить там своє. Кажуть, що добру дитячу книжку не можна написати, якщо вона розрахована тільки на дитячу аудиторію (тобто дорослі теж там мають щось побачити). Повторюся, що обожнюю читати дитячі книжки як дорослі. Наприклад, шукати в історії про Тома Сойєра відсилки на біблійний Вихід, кари єгипетські. Це страшенно цікаво, але, звичайно, дітям це розповідати не можна.  

Немає жодної різниці. Читаєте те, що потребуєте. Ніколи не треба вибачатися за те, що ви читаєте. Я часто чую людей, які кажуть: «Вибачте, я люблю детективи». Ви любите детективи? Читайте! Любите дитячі книжки? Читайте! 

Ще як критик скажу, що дитяча книжка має дуже колосальні переваги – вона за обсягом не більше 120 сторінок.

Улюблені книжки
Насправді, у мене не так багато улюблених книжок. Я знаю книжки, які добре зроблені. Знову ж таки, знаю книжки, які задовольняють мої потреби. Улюбленими є ті, які я прочитала до того, коли я навчилася професійно читати. Це «Орландо» Вірджинії Вулф, «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте, «У пошуках втраченого часу» (але саме в українському перекладі Анатоля Перепаді, до цього перекладу ставлюся дуже ніжно). Хто ще? Монік Віттіг. Дуже люблю цю божевільну жінку. Я її не розумію, але страшенно люблю. Вона щось дуже дивне коїть з мовою. Це французька експериментальна проза, коли мові виламують руки в суглобах (це завжди дуже приємно спостерігати). 

Я дуже люблю Фланнері О’Коннор (наскільки можна любити Фланнері О’Коннор). Це як любити хірургію органів черевної порожнини. Людина робить тобі боляче, а ти її любиш. Мабуть, ці автори. 

Є така проблема: я люблю українську літературу, але у мене немає улюблених книжок серед української літератури. Я її люблю професійно як літературний критик. Це як сортувати сміття і приносити халтурку додому. Треба тримати це окремо. Хоча насправді в мене є улюблені сучасні романи. Я дуже люблю книжку Євгена Пашковського «Щоденний жезл». Вважаю, що «Воццек & воццекургія» Іздрика – це геніальний текст. Також люблю малу прозу Оксани Забужко (оповідання).

Поради читачам
Дослухайтесь порад. Серйозно. Книжок виходить дуже багато. І навіть якщо ти підготовлений професійний читач, що має досвід, то все одно складаєш собі якісь списки. Звертаєш увагу на книжки, що отримують премії, наприклад. Або довіряєш конкретним людям, що радять книжки. І все одно навіть в цей момент можна перелякатися і потонути. Ми сидимо в книгарні, тут очі розбігаються.

Знайдіть собі людину чи джерело, яким ви довіряєте. І читайте за порадами цих людей. Майте орієнтир у книжковому світі. Коли є надлишок вибору, найлегше вибір не робити. Ми всі це знаємо: коли в один вечір нас запрошують на чотири різні зустрічі, а ми залишаємось вдома дивитися телевізор. Але все одно ми зробили вибір. Те саме відбувається з книжками: необхідно не перелякатися і не покинути читання. Варто усвідомити, що насолода є навіть в тому процесі, що читання нас зближує з іншими людьми. Тобто є людина, якій ви довіряєте і яка вам радить книжку. Це звучить як самореклама літературної критики, але насправді – ні. Це може бути ваш друг, ваша мама. Це може бути якийсь «мертвий» автор. Андре Моруа весь час казав, що треба читати наступною книжку, яку згадує автор тієї книжки, що ви вже прочитали. Це дуже хороша порада. Якщо ви прочитали книжку, яка вам дуже сподобалась, а в цій книжці згадано якихось авторів – ідіть туди. Майте чіткі орієнтири. Не бійтеся.