Галина Глодзь – авторка, що змалечку «бавилась в літературу», так і не позбавилась студентської звички писати вночі. Галя розповіла про та важливість естетичного виміру паперових книжок та конфлікт із електронним форматом.
-Галино, вступаючи на літературознавство до Києво-Могилянської академії, ви мріяли писати? Чи це все-таки збіг обставин.
-На могилянську філологію я вступала, бо любила — досі люблю — читати. І писання для мене змалечку було побічним наслідком читання.
Діти бавляться в те, що їм подобається, от і я бавилася в літературу.
Поступово мене затягло: щоденники, вірші, загравання з журналістикою у старших класах. Тому, щоб вибрати спеціальність, багато думати не довелося. Але не певна, що “мріяла писати” — це правильне формулювання: у мене не було думок про якесь велике письменницьке майбутнє (і добре, бо інакше я себе тодішню трохи розчарувала б.
Та й літературознавство, на якому я навчалася, не було спрямоване на те, щоб виростити зі студентки авторку — хіба що авторку дисертації. Охочі до літературної творчості могли вибрати курс Сергія Іванюка, якому щотижня треба було приносити оповідання на дві сторінки. На цьому курсі я почала підозрювати, що художні тексти — не зовсім моє. Інша річ — нон-фікшн.
У певному сенсі це теж побічний наслідок: коли багато працюєш із чужими творами, придивляєшся до того, як зроблені дослідження і науково-популярні тексти, то починаєш розуміти, що в них тобі подобається, а що дратує, і приблизно уявляти, яку книжку хочеш зробити сама.
- “Бустрофедон та інші. Коротка історія читання” — це подорож у п’ять тисячоліть історії читання. Тема багатошарова і складна. Розкажіть, як відбувалися пошуки інформації?
-Мені пощастило: усю базову інформацію розкопали, в буквальному сенсі, інші люди, треба було тільки позбирати її з уже написаних текстів. Щоправда, нас таких багато — захоплених читачів, яким подобається досліджувати читання й писати про нього. Тому важливо було вчасно спинитися, щоб не читати ще, скажімо, триста сторінок про вікторіанську звичку писати по книжках; ну гаразд, колись усе-таки почитати, бо це ж цікавезно, але вже як рукопис буде готовий. Листи від редакторки з нагадуваннями про дедлайни допомагали більш-менш тримати себе в руках.
А ще захопленим читачам не завжди можна довіряти. Наприклад, Альберто Мангель в «Історії читання» пише про папу римського, який 1752 року спеціальною буллою проголосив, що крадії книжок будуть відлучені від церкви.
Розкішний сюжет, який я готова була переповісти навіть попри те, що довелось би пояснювати в дитячій книжці, чим страшне відлучення від церкви. От тільки Мангель не каже, звідки його взяв, а серед оприлюднених ватиканських документів мені нічого, схожого на цю буллу, знайти не вдалося.
І це, на жаль, не єдиний раз, коли прекрасними історіями довелося поступатися заради відповідності наявним фактам.
Зате байок для приватного вжитку назбиралося чимало.
-Читачам, і нам також, цікаве закулісся створення книжок. Чи траплялись із вами курйозні ситуації під час писання?
- “Бустрофедон” — це дитя локдауну, тому простору для курйозів було небагато. Але виявилося, що найкраще мені пишеться ночами. Не знаю, чи це стара студентська звичка повернулася, чи в нічній атмосфері справді є щось, що допомагає зосередитися.
У кожному разі, раз чи двічі на тиждень я влаштовувала писальні сесії до ранку. А коли за вікном починало сіріти і прокидалися пташки, збиралася спати. Пташки були моїм антибудильником.
-Ви описали історію читання від її зародження до сьогодення. Як гадаєте, які зміни можуть статися через сто років?
-Я бачила достатньо пророцтв про читання, щоб утриматися від відповіді. Здогадки дуже швидко старіють.
Умберто Еко 2009 року жартував, що електронна книжка ніколи не зможе змагатися з паперовою бодай тому, що з комп’ютера не почитаєш у ванні; до появи водонепроникних смартфонів залишалося зовсім недовго.
-Електронна література таки витіснить друковану?
-Мені здається, що взаємодію між цими формами дарма описують як конфлікт: наче одна наступає, намагаючись витіснити, а друга мусить тримати позиції. Хоча, мабуть, це нормально, люди не дуже довіряють новим технологіям.
З появою фотографії смерть віщували живописові, з появою кіно — театрові, занепаду читання чекали, коли з’явилося радіо.
Для друкованих книжок не залишиться місця хіба тоді, коли ми загалом переселимось у цифровий простір, подолавши обмеженість фізичних тіл. Але в тих обставинах нас непокоїтимуть зовсім інші питання.
Наразі ж читати в електронці та з паперу — це два різні досвіди, різні режими взаємодії.
Від того рівня зручності, який пропонує електронний текст, уже неможливо відмовитися. Скажімо, я боюся уявити, скільки життєвого простору з’їла б моя бібліотека, якби на 99 % не складалася з файлів.
Але все одно є книжки, які мені важливо мати в тому одному паперовому відсотку, щоб, звісно, читати їх, але ще й чіпати, нюхати, роздивлятися.
У світі, де існують електронні тексти, естетичний вимір паперової книжки стає страшенно важливий, і багато хто з українських видавців це вже розуміє. І це тішить.
Розмову вела Олександра Клименко.
Фото – з особистого архіву Галини Глодзь.
Читайте також:
- Бустрофедон та інші. Коротка історія читання 0В наявностіSpecial Price 379₴ ціна ЄКЛУБ КРАЩА ціна Regular Price 583₴ціна ЄКЛУБКРАЩА ціна
