Книги та мемуари про арештантів та табірників

Кажуть, історію треба вчити для того, щоб не допускати її помилок. Про найтемніші її сторінки варто знати заради того, щоб ті абзаци більше ніколи не повторилися. Закрити їх, як книгу, відмітивши закладкою «не забувай; так будо, і так нізащо не має статися знов». А від кого ж краще дізнаватися про події, як не від очевидців? Людей, які, незважаючи на корені слова «очевидець», не тільки бачили все, а й відчули, пережили, і тепер носять це в собі, наче вибуховий снаряд, що не розірвався. Люди читають розповіді про в’язнів концтаборів зовсім не через те, що їм подобається дізнаватись про страждання інших. Ні, вони відчувають суспільний обов’язок дізнатися про ті жахи і хоч трохи розділити тягар пережитого з очевидцями. Щоб постраждалі, які відчували себе самотніми і всіма забутими, сидячи за залізними ґратами, знали, що зараз вони не самі і ніщо не було забуто.

Книги, написані арештантами, занурюють читачів у темний світ приниження і звірства. А коли автор, до того ж, відомий психіатр, твір занурить читачів у не менш темний світ розбурханої людської душі. Як знайти хоч якийсь проблиск світла, коли навколо одна темрява, роскаже Віктор Франкл у книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу». Своєю незмінною присутністю в топі продажів твір Франкла доводить невмирущю актуальність піднятих в ньому тем. 

Книги про політичних в’язнів наповнюють серця читачів не тільки співчуттям, а й гнівом по відношенню до жорстоких людей та режимів, що ламали людські долі, наче тонкі дерева на сильному вітру. Багаття гніву сильніше розпалює те, що влада повинна захищати народ, а не катувати. Хто, читаючи в школі «Тигроловів» не співчував хороброму Григорію Многогрішному й не обурювався діянням тих, хто відправив його на каторгу. А поїзд-дракон, що невмолимо їде уперед, підкреслює, що тюрмою може бути не лише група будівель за парканом, а й уся країна.  

Одне з завдань книг про тюремне життя – показати читачу, що життя є й після. Шалено популярний «Шантарам» Грегорі Девіда Робертса якраз і фокусується на неймовірних пригодах втікача з австралійської тюрми,письменника і грабіжника Шантарама, справжнє ім’я котрого не називається. Блискуче поєднання пригод і філософії, а також прекрасної тези про те, що другий шанс мають усі.

Окрім тих, кого будь-яких шансів позбавили. Для жахливої кількості людей не стало нічого після ГУЛАГу. Лондонська українка Іванна Мащак змогла вижити, й у своїй книзі «Дорогами минулого» проводить читачів подіями тих літ і тих місць. Кращі книги про Колиму мають одну спільну рису – вони відверті. Час недомовок, приховування і цензури пройшов. Давно слід було говорити про все, як є.

Книги про жіночі тюрми

У спогадах про жахливий період концтаборів чи не найбільше лякає те, наскільки жорстоко вони робили людей безликими. Там все одно було, чоловік ти, чи жінка, чи скільки тобі років.  Це дрібниці, коли життя вже не належить тобі. Коли ти – лише розвага для «ангела смерті» Менгеле, як Діна Готлібова, героїня «Акварелів», яка малювала для доктора портрети ромів. Діана вижила і спробувала зробити останню відплату – забрати ці картини собі. Деякі спогади не варто передавати іншим.