Анотація "Електрифіковане та українізоване. Українське місто сто років тому"
У книжці зібрані оповідання фіналістів ІІІ конкурсу історичного оповідання «ProМинуле». Зі сторінок збірника постають українські міста, якими вони були століття тому — у наших буремних 1920-х, в часи електрифікації та українізації, повоєнної розрухи та НЕПу, культурного піднесення попри втрачену державність.
Читати все
...За дверима розташовувався широкий передпокій, (...) за ним дві прохідні кімнати, в яких мешкали заводські інженери з сім'ями, а в самому кінці - спільна кухня. (...) Роберт здогадався, що колись це була одна простора зала, яку перемурували на чотири кімнати, заселивши кілька родин на місце однієї.
Читати всеЩоразу, виходячи зі своєї квартири, вони мали пройти через чужі помешкання, в яких люди перевдягалися, їли, штопали панчохи, умивали дітей, випивали, сварились, жили своїм життям, вриваючись у яке, Роберт відчував провину і принизливий сором. Люди вдавали, ніби не помічають їхнього вторгнення, а вони, своєю чергою, вдавали, що йдуть порожніми кімнатами, не вітаючи, не дивлячись в очі. Отак і жили, наче привиди серед привидів.
(Михайло Цьома "Persona grata")
Цей уривок настільки зачепив мене - не так деталізованим описом радянського побуту, як підтекстами й нерозкритими таємницями (кому саме колись належала ця велика квартира, з якої зробили комуналку?). І ось я вже ревла над сюжетом, який оповідає про долю американського інженера Роберта, запрошеного на радянський завод. Трагічна історія, яку автор подає максимально спокійно, від чого кров холоне в жилах. Як і всі інші історії, розказані різними оповідачами - з різною емоційністю, різною лексикою, та об'єднані поликанням розвіяти міф про найсмачніший пломбір.
Дуже раджу цю збірку всім, хто хоче дізнатися чимбільше неприємної правди про совок.