«Що це було? Мабуть, НЛО!» Цю пісню Анатолія Матвійчука постійно наспівують, коли намагаються придумати оригінальну причину будь-чого. Бо це ж НЛО, яке досліджують-досліджують-досліджують, і досі не можуть зрозуміти, що це таке, все-таки воно досі невивчене, як те Лохнеське чудовисько. Хто його бачив? Хто зустрічався з інопланетянами? Хто його зна. У дитинстві я перечитала багато публікацій у газетах і журналах про різні містичні речі, зокрема, й про НЛО – невпізнані літаючі об’єкти. І це дуже інтригувало! Тож, коли побачила книжку української письменниці Наталії Бонь «НЛО за селом», то одразу зрозуміла, що це має бути ВАУ-книжка! І навіть сама назва - віршована - переконувала у тому, що читання буде веселим і захоплюючим. І я не помилилася.
У книжці досить незвичний сюжет на перший погляд: є розділи із допригодами, як їх називає авторка, із майже звичайними пригодами, майже незвичайними і незвичайними пригодами.
Але навіть допригоди і звичайні пригоди розкривають героїв книжки такими, як вони є, і містять чимало підказок про те, що буде далі, або навіть якихось подій, суті яких ми не дуже розуміємо, але вони відкриються згодом. Власне саме така незвична структура трохи збентежила мене на початку, бо хотілося знати передусім про НЛО, а авторка, очевидно, мала інший задум – показати нам героїв в яскравому світлі, щоб читачі їх вподобали.
І справді, герої книжки – Назар, Поліна, Влад, Вікуся тощо - дуже симпатичні. Живуть вони у селі Біленьке. До речі, в Україні є кілька сіл із такою назвою, але авторка не уточнила, де саме це село розташоване, тож можемо лише здогадуватися. Або ж назва цього села просто умовна – і таке може бути. Хоча, звісно, дуже хотілось би, щоб це було справжнє село на мапі України. Бо саме воно зіграло неабияку роль в цій історії – стало плацдармом для справжніх зоряних воєн.
Чому б то інопланетянам захотілося приземлитися саме за цим селом, а не почати своє захоплення планети Земля з якихось великих міст?
Цікаве питання. Один із прибульців пояснює це так: «Бо саме тут … дуже високий рівень пульсацій. До того ж енергія цієї місцевості має такий вишуканий смак! І вона незмінна у своїй структурі». Село Біленьке за описом дуже відрізняється від інших населених пунктів. Чому? Там є музей старожитностей, стадіон з біговою доріжкою, а на фермі розводять страусів. «А в якому ще селі корів доять під вальси Шопена та влаштовують на свята страусині перегони?!». Рай просто!
Звісно, назва «НЛО за селом» звучить значно краще, ніж «НЛО за містом» і додає дрібку гумору до сприйняття книжки. До того ж на перших сторінках є місце для посадки НЛО – можете переконатися у цьому на власні очі.
Ще книжка інтригує майже містичними подіями, які відбуваються у селі Біленьке.
Пам’ятаєте мультик про капітана Врунгеля і назву його корабля? Як назвеш корабель, так він і попливе. А у книжці ця деталь обігрується ось так: як назвеш магазин, те і станеться. Бо у магазині «Цунамі» прорвало трубу, а на магазин «Торнадо» налетіла однойменна погодна катастрофа.
А ще у тексті книжки йдеться про те, чи варто вірити у прикмети, бо бабуся Назара сліпо у них вірить, читає гороскопи тощо, і вони несподівано втілюються в життя. От і не вір після такого у прикмети!
Мурашки по тілу забігали, коли читала про зеленого собаку, а ще епізод, коли під час перегляду вечірнього кіно з комп’ютера науковець розповідав про Землю як енергетичну систему. Оце були майже моторошні моменти твору.
Авторка Наталія Бонь у тексті постійно рухається від гумористичного до містичного і моторошного.
Зокрема, описує одного з прибульців Скрежила, колишнього тирана зірки Карлюка з Галактики Заразюта, ось так: «Прибулець тепер нагадував общипану тварину, схожу на вовка. Чи на собаку? Отже, перетворився на справжню «чупакабру» велетенського розміру». Наче страшна потвора, але при згадуванні чупакабри викликає усмішку. А професор-чарівник Меджило теж умів трансформуватися, і мені дуже нагадав Фантомаса (принаймні з малюнка ілюстратора Олександра Продана):
«Лискуче темне видовжене обличчя, маленька біла шапочка на лисій голові. Голова непропорційна, якась завелика, як для схованого під халатом тулуба. Гладка шкіра із сіруватим відтінком… Прибулець…».
Власне десь так ми і уявляємо собі прибульців.
Завдання героїв книжки – врятувати планету від завоювання космічними прибульцями. І – яка дивовижа! – їм допомагають у цьому навіть тварини, які… починають говорити. Так, це казковий момент, якого я не очікувала від цієї книжки. Потішив ще епізод, коли Назар згадує чарівні заклинання з давно прочитаних казок: «Еники-беники! Карабас-барабас! Сім-сім! Чаклуй-баба, чаклуй-дід, зачаклований ведмідь!!!».
Словом, «НЛО за селом» дивує і захоплює з кожною сторінкою, бо неможливо передбачити, куди сюжет заверне у наступному розділі і що станеться з героями. Наприкінці сюжет уже нагадує популярний кінофільм «Зоряні війни» - там на село Біленьке суне армія клонів Скрежила, а з нею змагаються відважні мешканці села разом з тваринами.
А ще «НЛО за селом» спонукає замислитися про те, що корисного кожен з нас окремо і об’єднавшись з іншими може зробити для нашої планети Земля. Прибульці хотіли завоювати нашу планету, бо бачили в ній невичерпне джерело енергії, яка була їм потрібна. І ми усі маємо берегти цю земну енергію, як зіницю ока, правильно і з вдячністю нею користуватися. Це надзвичайно важливо! Тішить, що книжка завершилася саме на таких словах: «Які плани на завтра? Зберемо сміття в лісі! Землю берегти треба».
