Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/velyku-spravu-zrobyv-kropyvnytskyj/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Велику справу зробив Кропивницький

24.09.2020
Відгук

Автор про себе:

Кандидат історичних наук, мандрівний історик. Територія мандрів від Єрусалиму до Попасної. Краєзнавець, причетний до перейменування міста. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова. Науковий консультант документальних фільмів з історії. Гід-екскурсовод.

1982 в історії України та в історії міста тоді ще Кіровограда, а нині Кропивницького, що в самому її серці, відбулася знакова подія. Після тривалих дискусій ООН з питань науки, освіти і культури (ЮНЕСКО) визначило час і місце створення українського професійного театру. Серед значної кількості аматорських та професійних труп представники цієї організації обрали трупу Марка Кропивницького, створену ним на основі єлисаветградських аматорських колективів. Це був перший професійний український театр. Цікаво простежити єлисаветградський шлях майбутнього «театру корифеїв».

1.jpg

2.jpg

3.jpg
Документ, що визначив час і місце створення першого професійного театру в Україні.

1875 р. спільними зусиллями М. Кропивницького, І. Тобілевича, М. Федоровського, П. Ніщинського на влаштованій сцені громадського зібрання відбулася вистава «Вечорниці». Успіх був феноменальний! Припускаємо, що саме тоді і виникла ідея створення української професійної трупи, основою якої мав стати єлисаветградський аматорський колектив. Восени цього року Кропивницький повертається в Єлисавет зі Львова на запрошення Івана Тобілевича. М. Кропивницький згадував про це так:

«Приїхав я у Єлисавет… Одним із заправил був І. Тобілевич. Встановили ми весь укр. репертуар. Я мав грать,режисурувать, оркеструвати музику на 12 інструментів та писати декорації». Невдовзі мала сформуватися справжня українська трупа! Але в 1876 р. було видано Емський указ, який обірвав її розвиток: «заборонено різні сценічні вистави і читання малоросійською мовою…».

1881 р. Товариству українських акторів вдалося частково зняти обмеження. Розповідь про те, як Марку Кропивницькому вдалося переконати російських чиновників, увійшла до шкільних підручників історії. Коли один з них поставив Марку Кропивницькому питання в стилі «какая разница на каком языке играть», бо, мовляв «Наталка Полтавка» однаково звучить російською та українською мовами, то Кропивницький перепитав його, а як він зможе російською зіграти «Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці»? І отримав відповідь: «Ой, не ходи, Григорий, да на пикник…». Питання про подібність мов після цього відпала.

Проте після таки отриманого бажаного дозволу постала проблема зібрати українських акторів аматорів та створити з них українську трупу. Це було нелегко, бо хтось з них, наприклад, Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) перебували на засланні, а інші, як його брат Панас Тобілевич (Саксаганський), давно не грали в театрі. М. Кропивницький зробив дві спроби зібрати українську трупу: спочатку в Києві, а потім в Кременчуці. Але після невдалих гастролей у Кременчуці з трупою Ашкаренка Кропивницький знову звернув увагу на Єлисаветград. Саме уродженці центральностепового краю сформували майбутню славетну трупу корифеїв.

4.jpg
Театр Корифеїв, 1885 рік.

27 жовтня 1882 р. потужний аматорський колектив єлисаветградців, посилений талантом Марії Заньковецької, дав змогу Кропивницькому поставити у Єлисаветграді «Наталку Полтавку», а вже за чотири роки ця трупа підкорила Петербург. Історик Дмитро Яворницький, який мешкав тоді в цьому місті, схвально писав про єлисаветградську трупу та її успішні гастролі в столиці Російської імперії.

«У нас гостит Кропивницкий с труппой. Производит страшенний фурор; театр битком набит; места страшно дороги. Имеет колоссальнейший успех. Билеты за четыре дня берут на представления. Газеты все на перерыв расточают похвалы. Даже Суворин (театральний критик -російський шовініст. - прим. Ю. М.) с восторгом отзывается. Дай-то, Боже».

Після вистави Суворін наполегливо кликав акторів трупи Кропивницького, особливо Заньковецьку, але всі зберегли вірність українському театру: трансфер провідних українських акторів та актриси в російську трупу не відбувся через «незламну як граніт» патріотичну позицію українських митців.

5.jpg
Трупа Кропивницького напередодні гастролей у Санкт-Петербурзі.

Гастролі української трупи в самому серці Росії були корисними для Марка Кропивницького ще з кількох причини. Розчулений грою акторів російський імператор Олександр ІІІ під впливом їхньої талановитої гри виконав кілька прохань корифея: повернув із заслання талановитого драматурга, актора, режисера Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) та допоміг Марку Кропивницького у всиновленні сина Кості, яким метр опікувався з 1870 р., відколи вони разом з першою дружиною почули під воротами плач підкинутого кимось хлопчика, оплачуючи усі витрати, пов’язані з його утриманням та навчанням.

Значення трупи корифеїв для розвитку української самосвідомості високо оцінив історик Д. Яворницький. У його листі до історика Якова Новицького міститься оцінка ролі єлисаветградської трупи в історії України:

«Велику справу зробив Кропивницький. Ми зі своєю археологією і мабуть, Запорожжям, навряд чи змогли б досягти такого».

Згадав він і про людські якості М. Кропивницького: «що то за душа щира, добра та талановита». Після вистав Д. Яворницький запрошував акторів до себе в гості на «суботки». Атмосфера під час цих зустрічей була фантастична. Слово Яворницькому: «Недавно был у меня колоссальный кутёж: был Кропивницкий со своей труппой и человек 40 петербурзких украинцев».

6 (1).jpg
Ролі Марка Лукича Кропивницького.

Вже у споминах Д. Яворницький писав про це детальніше:

«Кобзар (О. Г. Сластьон) ушкварив гопака. Такого гопака, що всіх ніби жаром опалило. Тут як випурхне на середину зали Заньковецька, а слідом за нею Садовський. Взута у червоні черевики, вбрана в чудову барвисту плахту, легка і граціозна, Заньковецька, здавалося, літала у повітрі, як метелик, не торкаючись зовсім ногами підлоги. До пари їй як танцюрист був Садовський. То повернеться одним боком, то другим, то скоком-боком, то вихилясом та викрутасом, ще й навприсядки піде! І раптом, на диво всім зненацька зривається з місця І. Рєпін. Кидається на середину зали в танок, і як пішов, як пішов «викозулювати ногами, та куди там професійним танцюристам».

Враження від таланту трупи Кропивницького були настільки сильними, що у єдиній збірці віршів Д. Яворницького «Вечірні зорі», яка побачила світ у Катеринославі 1910 р., дві поезії присвячено акторам єлисаветградської трупи: М. Заньковецькій «З тебе фортуна не сміялась…» та М. Кропивницькому «Як читав ти нам Шевченка…».

Ілля Рєпін від тої «суботки» також зберіг найтепліші спогади. Пізніше він писав Яворницькому:

«Помните, как приезжали в Питер Затыркевич, Саксаганский, Заньковецкая и др. Ах, как тогда радовались на них. А Затыркевич (какая) весёлая была. Помню её фразу, как она выразительно, нараспев, смеялась с нас: старая кокетница». А ще він жалкував, що не здогадався запросити до себе дорогих його серцю гостей з сонячної України. А згодом видатний художник у 1896 р. до 25-го ювілею акторської діяльності Кропивницького намалював акварельну віньєтку, на якій зобразив козацьку чайку в бурхливу морі, якою керував отаман корифеїв Кропивницький, що прикрасила красиво виконаний подарунковий пергамент.

7.jpg
Малюнок Іллі Рєпіна. Кропивницький керує козацькою чайкою в бурхливому морі.

Марко Лукич мав ще одну грань таланту, яка відома небагатьом. Він був достатньо підприємливою людиною: успішним землевласником, який спромігся створити власний цех з виробництва черепиці. Цікаво, що в майбутньому за це йому, вже після смерті, міцно дісталося від більшовицької влади Харкова, яка відмовлялася впорядковувати його могилу з цікавою аргументацією:

«Гороткомхоз зруйнував могилу Марка Кропивницького, але ніхто не хоче втручатися, оскільки мова йшла про «помещика и реакціонера, писавшего националистические произведения». Чудова оцінка ДПУ (Державним Політичним Управлінням) внеску Кропивницького в розвиток української національної ідеї. До речі, влада УНР теж високо оцінила роль М. Кропивницького в розвитку української нації. Його вдова отримала персональну урядову пенсію від української влади

8.jpg
Поштова марка із зображенням М.Л.Кропивницького.

P.S. Колись у Кіровограді було дві меморіальні дошки, які дозволяли простежити шлях єлисаветградської трупи з аматорів у «корифеї». На цей час не збереглося жодної. Раніше писав про це з приставкою, на жаль, яку тепер відкинув, бо ім’я Кропивницького відомо в нашому місті та далеко за його межами без будь-яких дощок!

Фотоілюстрації до статті - з фондів Літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого.


Читайте також:
Коментарі
Сергій
25.09.2020

Дякую за гарну статтю! За такі живі спогади про наших митців! Гопак у виконанні І. Рєпіна в лєнінграді   ,  та ще й з «викозюлинням» ! - це просто могутнє живописне полотно, яке чомусь не вмістилося поряд з козаками, що пишуть листа московському царю!!! Все було відчуття, що художник чогось там не домалював , залишив нам розгадати.


Лови момент!

Знижка -15% на ВСЕ

Діє до 11:00 30.10.2020

Промокод: YE15

*діє на 99% асортименту, не сумується зі знижками

Отримай знижку 15%