У кожній жінці живе Маленька принцеса
Антуан де Сент Екзюпері написав свій великий шедевр під назвою «Маленький принц» вісімдесят років тому. Саме до цієї визначної дати й вийшла українською «Маленька принцеса» – книга польської письменниці та доктора філософії Кароліни Левестам. Героїня повісті ніби взяла за руку Принца та витягла з-під пилу на книжковій полиці. У сучасній повісті відбулося переосмислення відомої всім філософії «Маленького принца», фемінізація героїв та актуалізація подій.
Здавалося б «Маленька принцеса» – це дівчача версія «Маленького принца», де за класичною схемою є корони, єдинороги та фотомоделі. Але це відчуття зникає після глибинного осмислення тексту.
Попри те, що герої двох повістей створюють синонімічні пари (пілот-пілотка, Сахара-острів в океані, баранець-кріт, троянда-тюльпан, змія-скорпіон), наповнення та філософія повістей різняться.
«Маленька принцеса» починається зі спогадів дівчинки, яка мріяла мати металеві крила і згодом-таки стала пілоткою, потрапила в авіатрощу, опинилася на безлюдному острові та зустрілася там зі своєю внутрішньою дитиною – замріяною мандрівницею – Маленькою принцесою. Пілотка стає ніби провідником у дорослішання, слухачем та зберігачем історій Маленької принцеси, яка прагне зрозуміти світ навколишній та внутрішній. Як дитина вона вірить в казку: «намалюй мені єдинорога» та силу уяви: «...у тебе геть не має уяви. Якби ти навчилася мріяти, уявляти собі щось, то не мусила б нікуди вирушати».
Подорож Принцеси починається з такого ж переламного моменту, як і у Принца – небажання залишатися на своїй планеті під тиском вередливої та примхливої квітки – тюльпану. Єдиною відмінністю є ступінь булінгу з боку рослин. Тюльпан ображає принцесу грубо, принижує і робить це навмисно. Це і стає поштовхом для активізації темного Щось у душі принцеси. Щось – втілення злості, але не згубної та руйнівної, а такої, що змушує діяти, змінювати життя на краще.
Мандрує Принцеса так само, як Принц – разом із птахами, що дають у польоті відчуття свободи. Героїня окрилена сподіваннями та майбутніми пригодами. Крила та піднесення над проблемами дають змогу поглянути на незгоди під іншим кутом. Саме крила є провідною темою повісті: пташині – покриті пір’ям, крила літака – металеві та сильні, легкі та вільні метеликові.
Головна героїня повісті відвідала під час мандрівки шість планет, останньою з яких була Земля.
На першій планеті їй зустрілася красуня-королева, яка не вірила ані в силу своєї влади, ані в справжність своєї краси. З нею Принцеса набула впевненості. «Якби я була королевою, я нікого не боялася б. Я була б гарною та сильною та давала б усім мудрі накази».
На другій планеті жила чайка, яка не хотіла робити крок назустріч іншим і вела себе відокремлено. «Якби вони [інші чайки] хотіли б бути тут зі мною, то прилетіли б сюди...»
До речі, тут можна провести паралель із твором Річарда Баха «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон», герой якої був вигнанцем та усе життя присвятив удосконаленню себе, а точніше – майстерності польоту.
На третій планеті Принцеса стикнулася із внутрішнім Я самої Планети, яка жила для інших і не думала про себе. Тут головна героїня намагалася впевненити Планету, що саможертовність не призводить ні до чого хорошого. Принцеса примусила Планету сказати своє ім’я, таким чином допомогла самоствердитись та самоідентифікуватись. "Імена чудові... кожне ім'я – своєрідна магія. Це лише звук, але під ним приховується ціла особистість..."
На четвертій планеті жінка боялася втратити самоконтроль та закривала очі на погрози з боку дракона. Прослідковується тема аб’юзу. Дім, у якому жила жінка, є уособленням життя. Він руйнується під гнітом аб’юзера, а вона не звертає уваги та терпить. «Набагато важче уникнути дракона, коли намагаєшся не зважати на нього», – робить висновок Принцеса.
На п’ятій планеті живе модель, яка ховається від справжньої себе, тому що «... деякі речі не можна показувати іншим. Наприклад, хто ти насправді.» Під макіяжем – сліди від віспи, під перукою – лиса голова.
Шостою планетою стала Земля, на якій Принцеса зустрілася зі скорпіоном. Він обіцяв швидке вирішення усіх проблем. «Якщо я тебе добре вжалю, то можу відправити у далеку подорож». Скорпіон – збірний образ спокуси, від якої краще відмовитись, що і зробила Принцеса.
На Землі вона позбулася свого темного Щось завдяки Вовчиці, яка вирвала його з грудей дівчинки. «Із чорного Щось вихопилися чорні крила, і темрява перетворилась на величезного чорного метелика». Вовчиця – образ з легенди про Ромула та Рема – засновників Рима. Як каже давньогрецька легенда, вовчиця вигодувала братів, покинутих в дикому лісі. Так само і вовчиця з «Маленької принцеси» дала героїні сили, допомогла приборкати темне Щось. «Любов – то завжди перемир’я двох диких істот. І, як будь-яке перемир'я воно вимагає делікатності й поваги», – казала вона.
Пілотка на сьомий день після авіатрощі відремонтувала літак, але у ньому залишилося місце тільки для однієї людини. Оманою вона змусила Принцесу полетіти наодинці. «Брехня не може бути доброю, брехня – це непотрібний хаос. Однак іноді, щоб краще організувати всесвіт, треба влаштувати невеличкий безлад усередині себе».
Прообразом героїні-пілотки, напевно, стала Амелія Мері Ерхарт, яка загинула підчас спроби перелетіти Атлантичний океан на двохмоторному літаку. Історія про Маленьку принцесу дійсно надає крила та увіковічує пам’ять видатної льотчиці. Ніби це її автобіографія, щоденник несправджених мрій, записник порад, настанов та мотивуючих думок для жінок, які проходять шлях емансіпації та боротьби за свої права, місце в суспільстві.
Акварельні ілюстрації підкреслюють мрійливість, фантазійність та психологізм повісті. Вони, як і наша уява нечіткі, з розмитими межами, готові змінюватися за одним помахом пензля.
Абсолютно психотерапевтична та корисна історія вийшла у Кароліни Левестам. Філософія повісті трохи зрозуміліша, ніж у «Маленькому принці», але це не робить твір гіршим, це робить його доступнішим ширшому загалу читачів. Мораль виокремлена з кожної подорожі Принцеси, з кожного діалогу. Авторка розставила акценти так, що філософію та висновки неможливо пропустити, але все одно текст цікавий та багатошаровий, у ньому чимало натяків та загадок. «Насправді важливе просто є непомітний для очей». Наприкінці повісті одну з фраз можна вважати життєствердним посилом до читача:
«Я знаю, що ти це зробиш. Ти здатна».
