У гори і на море: огляд книжок «Загублені в таборі» Насті Музиченко і «Пригоди на острові Клаварен» Ірен Роздобудько
Куди краще податися на відпочинок влітку – у гори чи на море? Здається, це питання виникає чи не у кожного у нашій країні. Бо і там, і там хочеться побувати і пережити неймовірні пригоди. А ще класно, що у ці пригоди можна поринути під час читання книжок. Тому неодмінно раджу звернути увагу на «Пригоди на острові Клаварен» Ірен Роздобудько і «Загублені у таборі» Насті Музиченко. Обидві ці книжки сповнені містики і захоплюючих подій, від яких сторінки гортаються неначе самі собою.
Рушаймо у гори!
Коли ви розгорнете книжку Насті Музиченко «Загублені у таборі», то одразу ж зануритеся в атмосферу літнього табору у горах.
Збирання у дорогу, сон у поїзді, коли хтось калатає ложкою чай і шурхотить пакетиками (як так можна?!), цифровий детокс від мобільних телефонів, звикання до нових умов життя, постійні табірні активності, і тут раптом герої повісті дізнаються про дітей, які зникли у таборі 5 років тому.
Мурашки забігали по шкірі? Волосся піднялося сторчма? Почута історія жахає і лоскоче нерви. І головному герою Матвію разом з товаришами зовсім не хочеться виходити за межі табору. Але кожна містична таємниця притягує до себе магнітом і захоплює у свій полон. А раптом ця історія повториться? Так і хочеться крикнути: «Ні-ні! Нізащо у світі!». Павуки і сині слимаки, яких у Карпатах називають синюками, викликають аналогію з книжками про Гаррі Поттера і отим таємничим Забороненим лісом.
А ще у книжці наголошується на правилах безпеки, яких мають дотримуватися у таборі. Але підлітки завжди люблять їх порушувати, чи не так?
Тим паче, коли вожаті ще ті клоуни, і після розповіді про правила безпеки: «Марина Геннадіївна вмикає ліхтарик, підсвічує знизу обличчя і починає розповідати історію про домовину на коліщатках. Як та домовина котилася з гори, а з неї вистрибували зомбі й сходилися на вечерю до дитячих таборів. Жах жахливий, але у виконанні вожатої звучало дуже смішно! Мій страх як вітром здуло. Інші вожаті при цьому по-вовчому підвивали, закочували очі й, удаючи із себе зомбі, хапали нас і лоскотали». Страх зі сміхом сплелися воєдино. Але коли під час квесту «Навколо світу» Матвій і Мія провалюються у печеру і стають очевидцями моторошної історії насправді, стає зовсім не до сміху. Бо там не лише кажани, щури, павуки і сині слимаки, а й страшна таємниця, яка інтригує і жахає водночас. Яка саме, дізнаєтеся, коли таки дочитаєте цю захоплюючу книжку, в якій досить влучно переплетені реалії життя сучасних підлітків і літні моторошні пригоди, як у серіалі «Чи боїшся ти темряви?».
А тепер – на море!
Як потрапити на море, коли ти живеш у Донецьку неподалік від річки Кальміус?
Досить його просто вигадати! Так і зробила письменниця Ірен Роздобудько разом зі своєю подружкою Клавою, які у п’ятому класі вирішили пофантазувати і придумати історію про дамбу річки Кальміус і що там за нею.
Кожна з подруг писала по сторінці, і так вийшов цілий зошит.
На основі шкільних записів письменниця Ірен Роздобудько уже в дорослому віці написала книжку «Пригоди на острові Клаварен». Клава і Рен, або ж Рено – так звати персонажок повісті, яким нестерпно цікаво, що ж там за дамбою у їхньому рідному місті. Вони беруть надувний човен, весла і вирушають на розвідку, як справжні шпигунки. Але насправді в печері дамби дуже страшно і темно, всюди мох і огидні слимаки, і дівчата одразу ж повертають назад. Та все-таки цікавість сильніша за страх і заманює їх знову до таємничої печери зі сталактитами і сталагмітами. І тут стається щось справді містичне: від дівчачих вигуків печера мало не завалюється, а Клава і Рен несподівано випливають до одного з виходів із печери… і опиняються у відкритому морі. Як таке може бути? Море у їхньому місті? Але ж річка не така велика.
Незабаром дівчата припливають до острова, який здається зовсім безлюдним. Але вони досі думають, що це водосховище від їхньої річки, а острів – це частина суші, і вони потраплять додому.
Дуже б хотілося зупинитися на яскраво змальованих образах обох героїнь. Клава страшенно любила все досліджувати, тому в класі її називали «професором». Вона мала чимало зошитів, в яких записувала свої дослідження – наприклад, обійшла усі міські водойми і записала, які істоти і за якої температури там водяться. Рено була трохи іншою, адже захоплювалася фехтуванням і ще любила малювати, особливо героїв, про яких читала у книжках.
Отже, ці двоє невгамовних дівчаток потрапили на невідомий острів, хоча вони довго не могли у це повірити, бо такого нема на карті їхньої області. Рено питає у Клави: «Чому ти більше віриш – карті чи власним очам?». Вони неначе потрапили у світ Робінзона Крузо, бо то справді виявився безлюдний острів.
А де острів, там можуть бути заховані дивовижні скарби, і навіть з’явитися пірати. Клава і Рено переживають такі карколомні пригоди, що - ух! – аж хочеться потрапити туди до них! Та ще й острів врешті назвуть на свою честь – Клаварен.
До речі, текст супроводжують надзвичайно розкішні ілюстрації Надії Дойчевої-Бут, які допоможуть насолодитися історією. Тож ви тепер знаєте, яку книжку неодмінно потрібно взяти з собою на морське узбережжя.
Гарного відпочинку з книжками!