Сертифікати 
Уже кілька місяців я викладаю літературну майстерність для школярів, і ось що помітила: діти фантазують і роблять це з великим завзяттям, розповідаючи про те, що вони вигадали. Але часто свої неймовірні вигадки вони згодом забувають, так їх і не записавши на папері чи на комп’ютері. От я їх і надихаю записувати свої історії, інакше вони зникнуть, луснуть, як мильні бульбашки. Насправді дуже тішуся, коли вони таки їх фіксують і вважають це для себе великим досягненням. І уже у такому юному віці (9-12 років) сміливо заявляють, що вони написали книжку і неодмінно у своїх історіях зазначають розділи, хоча вони й коротенькі. Саме з таких маленьких історій, написаних зараз, вони у майбутньому перейдуть до великої прози. Усе починається з маленьких кроків – це зрозуміло.
Нещодавно мені потрапила до рук книжка, яку написала 13-річна дитина – «Небилички від Марічки» Марусі Щербини. І я мимоволі згадала кілька прикладів видання книжок, коли автори були ще дітьми. Наприклад, Оля Русіна, яка дебютувала з книжкою «Сестричка» у 16 років, і Софія Шлінчак, яка стала наймолодшою письменницею і художницею за Книгою рекордів України – її книжка «Надзвичайні пригоди Кохи, Айка та Дзю» побачила світ, коли їй було лише 9 років. Це саме ті книжки, які юні письменники написали для дитячої аудиторії.
Так-от, чим мене вразили саме «Небилички від Марічки» Марусі Щербини? Не лише гарною рожевою обкладинкою і вигадливими малюнками. А й тим фактом, що книжка нараховує 250 сторінок - і це все написала саме дитина.
Маруся Щербина теж вигадує незвичайні світи і – що надзвичайно тішить! – записує їх на папері (до речі, чула від авторки, що саме на папері, інакше натхнення тікає). Показувала цю книжку своїм вихованцям на заняттях і вони щиро дивувалися, як це можна у такому віці написати книжку аж на 250 сторінок?! Мабуть, це справді велике бажання стати письменницею.
Про що ж пише у своїй дебютній книжці Маруся Щербина? Вона створює неймовірні світи, в які дуже хотілося б потрапити наяву – це Країна дитячих мрій, Країна Музики, Крижана імперія і Королівство природи.
Я у дитинстві теж поринала у схожі виміри, які сама собі вигадувала. Або ж знаходила такі світи на сторінках книжок, в яких хотілося б побути якомога довше. Так сталося і з цією книжкою. Не хотілося її дочитувати, бо уже звикла до тих світів, які понавигадувала Маруся Щербина. Особливо було затишно у Королівстві Природи – авторка написала аж три історії про це королівство і його рятівників Софійку і Іванка.
Зверну увагу на назву книжки – «Небилички від Марічки».
Небилиці – це власне і є вигадки, те, чого немає у дійсності. Авторка тому й називає Країною Дійсності наш світ, з якого і потрапляють діти. У вигаданих світах вони знаходять те, чого у реальному світі їм не вистачає або що є там неможливим – наприклад, пегаси, єдинороги, кентаври, фенікси, дракони, летючі їжаки, тварини, які розмовляють, цукерки зі смаком мрій, літання різними способами, персонажі українського фольклору тощо.
І ще у цих світах є багато див і чимало надзвичайних пригод, після яких діти повертаються майже у ту ж саму мить, з якої зникнули з реальності. Це завжди так інтригувало у книжках про вигадані світи: як можна отак зникнути з реальності, прожити там чимало часу і пережити купу пригод? І, звісно, у всіх історіях з цієї книжки звучить тема порятунку того світу, в який вони потрапляють, або ж когось з цього світу, наприклад, принцеси Зорянки від давнього прокляття.
А взагалі потрапляння до вигаданого світу – це можливість пережити крутий досвід, який ні з чим у реальності не зрівняється.
От як сталося з дівчинкою Ганнусею, яка була ласункою і потрапила у Країну Дитячих Мрій… через запах солодощів. До речі, юна письменниця використовує досить несподівані фішки для потрапляння в інші світи, бо затертий до дірок приклад Аліси і нори дуже часто зустрічається у дитячій літературі. А тут є можливість відслідкувати щось зовсім нове. У Країні Дитячих Мрій є навіть Місто Книжок, в якому героїня зустрічається з улюбленими книжковими персонажами – Мумі-тролем, Гаррі Поттером, Мері Поппінс, Полелюшкою, тією самою Алісою із Країни Див і Задзеркалля тощо.
Книжка «Небилички від Марічки» пронизана темами мандрівок, пригод і допомоги тих, хто зустрічається героям на шляху. А ще там наголошується на тому, що мрії неодмінно здійснюються: дівчинка Віка з історії «Країна Музики» мріяла пережити якісь карколомні пригоди - і потрапила у найбільшу пригоду свого життя через книжку, яку вигадала її бабуся.
Ці пригоди у незвичайних світах змінюють і самих героїв, і їхнє життя у реальному світі: хтось перестає заздрити іншим, хтось позбувається страху, хтось починає цінувати свої таланти тощо.
Неабияк зацікавив ефект присутності авторки у творі: Маруся посилає різні підказки своїм героям Софійці та Іванку за допомогою листів чи навіть приходячи у їхні сни у Долині снів. Цікавий хід, на мою думку.
«Кожен, хто йде в доросле життя, починає забувати сни, мрії, те, що бачать і відчувають лише діти… У кожного це по-різному: хтось забуває все й одразу, хтось поступово, а дехто так повільно, що дещо пам’ятатиме до старості» - ось ця фраза з книжки вразила у саме серце. От чому дітям так важливо записувати свої фантазування і не забувати про цю здатність у дорослому віці.
«Небилички від Марічки» Марусі Щербини – надзвичайно добра книжка, яку точно захочеться перечитати не один раз. Адже це справжня дитяча книжка, написана з любов’ю для дітей, сповнена невичерпної фантазії і вигадок. Вона точно надихне вас більше фантазувати і неодмінно записувати свої неймовірні задуми на папері. І тоді у вас теж колись вийде дебютна книжка, як це сталося у житті юної письменниці Марусі Щербини. Сміливо мрійте і пишіть-пишіть-пишіть!
Читайте також:
Відгуки
Світ дитячої фантазії: огляд книжки Марусі Щербини «Небилички від Марічки»_14.06.2021
Прекрасний огляд! Викладено особливості книги, є порівняння з іншими творами, наведені приклади поєднання різних персонажів у історіях, окреслено головні ідеї і особливості сюжету! Також емоційно відчувається позитивне враження, що справляє книга на читача! Дякую за прекрасний огляд! Блискуче!