Шевченко як кіносценарій

Яка з найвеличніших екранізацій життя безсмертного Кобзаря? Хто найгеніальніше втілив усі страждання й муки нашого пророка на екрані?

Скажете, що Тарас Денисенко у фільмі «Тарас Шевченко. Заповіт» під музичний акомпанемент гурту «Кому вниз» і супровід ведучого Богдана Ступки? Так, звісно.

Список акторів у цьому 12-серійному серіалі, який знімався тринадцять років, воістину довжелезний, тож хай пробачають мені ті, кого не назвав у межах цього відгуку.

Фільм «Сон» у моєму кіноекспіріенсі споглядання кін про Кобзаря з'явився опісля згаданого вище кіна. Але це ніяк не применшує його значення чи художніх якостей. Тоді, 1964 року, україно-радянський кольоровий фільм, який знімали на славнозвісній кіностудії імені Олександра Довженка, був викликом для влади, соціальним протестом. Змальовував він Шевченка, якому забороняли писати й малювати, Шевченка, який міркує про долю свого народу, котрий конає в царській тюрмі.

Від радянської влади постраждав і сам кінорежисер Володимир Денисенко. Одна із сумних і трагічних сторінок біографії кіномитця - звинувачення в буржуазному націоналізмі. У 1948 році його посадили до найсуворішого Вятського виправного-трудового табору на п'ять років. Вийшов він тільки в 1953 році за амністією, а реабілітовано його було аж у 1956 році.

Батько створив відомий та популярний фільм, син Тарас прославив образ Кобзаря у фільмі про Кобзаря. А син Олександр, також актор, продовжив батьківську лінію і створив свій шедевр «Тарас. Повернення».

Ці кінострічки творилися за різних умов та різних епох. Якщо батько брав ширший ракурс зображення життя генія, то син узяв лише шматочок: три місяці заслання Тараса Шевченка на півострові Мангистау в Новопетровській фортеці на Каспії, 1857 року. Оскільки фільм презентували в 2019 році на різних майданчиках і фестивалях, у 2020-ому він вийшов у широкий прокат, то дозволю собі спойлер про нього.

Поет отримує звістку від друзів з Петербурга про помилування його царем Алєксандром II. Однак військове керівництво Новопетровського форту не поспішає повідомляти про це Тарасові й не видає наказ про звільнення. Більш того, до форту прибуває таємний агент з Петербурга… То чи вдасться Тарасу подолати усі перешкоди та залишитися Свободною Людиною?

Питання про змагання для мене особисто залишається відкритим. І якщо у Володимира Денисенка я вже, на жаль, нічого не можу розпитати, то у відомого українського літератора, сценариста, члена Спілки кінематографістів України, АУП, заслуженого діяча мистецтв України Олександра Денисенка розпитати в мене нагода є. Заплановане інтерв'ю з О.Денисенком відбудеться. Але хочеться вас уже зараз поінтригувати і дати шматочок інфи про сам фільм із перших вуст.

Трьома роками пізніше у КСД вийшов роман О.Денисенка з одноіменною назвою «Тарас. Повернення». Але фільм і книга, як відомо, це дві великі різниці. Тож радив би спочатку почитати книгу, вже потім подивитися фільм.

Але сам Олександр Денисенко в книжковому плані не заспокоються, має амбітну мету зробити трилогію під робочою назвою «Три душі, три ворони, три лірники». Що ж, ми будемо чекати на її появу з нетерпінням.

«Сім років поневірянь та мук, коли не можна було вільно творити, а доводилося немовби красти миті натхнення, ховаючись від наглядачів, ховаючись від самого себе... А потім звільнення. Здавалося б, найстрашніше вже позаду. Однак це звільнення стало лише частиною хитрої політичної схеми, у центрі якої опинився Шевченко. Чи міг він знати, якою ціною його буде звільнено з тієї каторги? І навіщо російський цар вертає йому удавану свободу?».

Перше питання, яке я поставив на початку про геніальність стрічок так чи інакше має свою відповідь. Вважаю, що всі фільми, зняті про Тараса Шевченка, несуть у собі відбиток його неповторності й оригінальності. Говорити без пафосу про генія українського народу неможливо, на це є об'єктивні й суб'єктивні причини.

А питання про змагання й конкуренцію Денисенків, батька й сина вже куди цікавіше й реальніше. На нього, сподіваюсь, що можна відповісти з великою долею суб'єктивізму. Але це вже згодом, у інтерв'ю. Та закінчити цей відгук все ж хочеться в дусі мого улюбленого телесеріалу «Секретні матеріали», таким їх гаслом: істина поза межами досяжного».