Про «Великого Ґетсбі»
Вас може зацікавити
Є тексти, які, без сумніву, формують канон світової літератури. Тією чи іншою мірою, вони впливають на її тенденції і форми, створюють по собі фундамент і водночас масив епічної споруди, навколо якої ведуться постійні спекуляції про витонченість і монументальність, проте мало хто заперечує цілісність і вагомість таких великобудов. «Великий Ґетсбі», не дивлячись як раз на свій невеликий обсяг, є одним з найзнаковіших комплексних текстів першої половини 20-го століття.
Охоплюючи в собі усе притаманне джазовій епосі в Сполучених Штатів, Фіцджеральду вдається на показі всього декількох милих і затишних локацій та життя одного чоловіка – Джея Ґетсбі – передати всі тривоги і сумніви, які от-от мають перерости у «втрачене покоління».
Символічно, що Френсіс Скотт Фіцджеральд задумав написати цей роман, перебуваючи на вечірці, якими так славився герой його magnum opus. Писався роман десь близько року, й не одразу сподобався видавцеві Максвеллу Перкінсу (в чиїй компетентності сумніватися не варто – це ми пам’ятаємо з фільму «Геній»). Тож Фіцджеральд і переписав дещо, включно з назвою (позаяк «Трімалкіон у Вест-Еггу» виглядала нічим іншим, як простим набором літер), проте й це не одразу допомогло романові. По виходу у світ він мав холодні відгуки і погано продавався.
Наразі ми вважаємо роман світовим шедевром, що розкриває доволі багатозначні західній культурі теми – економічне процвітання, сухий закон, джаз, організований кримінал (що явно натякає на колишнє життя Джея Ґетсбі, позаяк звідки ще у нього такі статки?).
Направду кажучи, такі тексти доволі часто стають культовими вже після смерті автора, змушуючи його нервувати до кінця свого життя. І хоч наразі ми не сумніваємось у геніальності Фіцджеральда, за життя його талант не оцінили належним чином.
Після публікації «Великого Ґетсбі» Френсіс замовкає на 10 років, переживаючи найскладніший етап свого життя, пов’язаний значною мірою з хворобою дружини Зельди.
Цього року ми відзначаємо 125-річчя з дня народження великого автора, тож непогано було б перечитати чи вперше відкрити для себе його твори, до болю насичені переживаннями і музикою, що від тексту годі й відірватися.
