Із книжкою Ольги Максимчук «Світ у вулкані» у моє хаотичне життя прийшло щось світле і добре. Можливо тому, що з книгою «Світ у вулкані» в українській літературі нарешті з’явилось фентезі, де українські реалії особисто для мене як ніколи українські, а ще - чарівні, природні й затишно привабливі. А може тому, що мені в житті вже давно не вистачає драконів…
Загалом, це повість, що складається з двох книг: «Світ у вулкані. Срібний і червоний» і «Світ у вулкані. Дощ-убивця».
Обидві книги – це не тільки напрочуд деталізовано й оригінально створені чарівні світи, неймовірно захоплюючі пригоди, оригінальні персонажі.
Це постійне взаємопроникнення Дива і казки в реальний світ, і навпаки – розчинення реальності в елементах фентезі. Це у авторки вийшло так природно, що навіть я, не будучи людиною, яка є великим прихильником жанру фентезі, на кілька днів поринула у світ, де живуть Соня і Марко Бруми, Агава Мідний, бабуся Варвара, де є Великий Білий Ворон, дракон Срібний із обпаленим крилом, Іскра, багато-багато пригод, а разом з тим – ще більше Добра і Світла. Сьогодні хочу поділитися враженнями про першу з книг цієї дилогії – «Світ у вулкані. Срібний і червоний».
Книга фактично містить дві самостійні історії.
З одного боку, ми знайомимось із близнюками Сонею і Марком Брумами, які живуть на сьомому поверсі багатоповерхівки, люблять пиріжки з вишнями, навчаються у 3-Б класі... Але одного дня у їхньому житті з’являється Великий Білий Ворон, який поступово знайомить дітей зі світом у вулкані та його законами. З іншого боку, маємо нібито цілком самостійну історію хлопчика Агави, який побувавши на конкурі, назавжди подружився з конем Іскрою, тоді ще навіть не здогадуючись, що в минулому житті вони вже були знайомі…
Рефреном звучить думка про те, що кожен із зеленооких має зустріти свого дракона і впізнати його за серцебиттям.
Так само із конями… Агава Мідний і кінь Іскра одразу відчувають, що їхні серця б’ються, як одне.
Обидві історії – неймовірно позитивні, наповнені на кожному кроці українським світом, мандрами в часі й просторі, пригодами, магією. Це неабияк приваблює, бо зі «Світом у вулкані» Ольги Максимчук ми отримали українське фентезі. І це круто.
Історії Брумів і Агави Мідного Ольга Максимчук так природно сплітає в єдину оповідь, що не встигаєш навіть зорієнтуватися: ніби щойно мова йшла про Агаву, і жодних згадок про близнюків, аж тут ми вже розуміємо, що всі діти навчались в одному класі… Як оригінально авторка привідкриває таємницю історії світу у вулкані. Не буду спойлерити, але дракони, коні, і ворон – зовсім не випадкові представники таємничих світів… Кожен із героїв втілює свою ідею. І тільки з розповіді таємничої бабусі Варвари ми таки дізнаємось про Країну Сонця і про роль кожного з названих персонажів.
Якщо зовсім коротко, то ідея «Світу у вулкані» десь така: не дати СІРОСТІ поглинути радість життя. Не випадково дракон Срібний має одне крило інакшого кольору… Так само не випадково Марко Брум, зустрівшись з Яммою, має сіре пасмо у волоссі… А ще – зміна кольору очей у героїв теж не випадкова… Ольга Максимчук дуже тонко оприявнює цей магічний символізм, говорячи надзвичайно доступно про складні речі.
Читаючи цю історію, розумієш, наскільки тобі внутрішньо близький світ, в якому герої шукають себе.
І не тому, що художній простір книжки – це і багатоповерхівки, і макове поле, і вулкан… А й тому, що є ще ряд другорядних персонажів, які так чи інакше не можуть не викликати емоційної близькості з героями твору. Наприклад учителька математики Какунція, яка відрізняється особливою суворістю і яку чомусь учні дружно не любили… Ну в кого з нас у житті не трапляються подібні ситуації?))) Так само і поява в житті учнів 3-Б класу цілковито протилежної людини – вчительки Мо, яка впроваджує в школі урок ЖИТТЯ. Ця дивовижна авторська знахідка заслуговує мегазахоплення. Бо ж хто з нас не мріяв про урок, де ти можеш розкритися, говорити про те, чим для тебе є твоє життя, тобто говорити про речі, які справді тебе хвилюють?!
До речі, на одному з таких уроків життя читачеві і стає зрозумілим сюжетна концепція, стає цілком ясно, яка роль у цьому всьому драконів, коней, ворона, і дітей.
Коли я читала цю книжку, я відчувала внутрішню радість і спокій, хоча сюжет доволі динамічний і насичений подіями. А ще мені, мов знаки зі світу, створеного Ольгою Максимчук, впадали в око цитати, які особисто для мене були на часі… Тому, можу сказати, що зі мною під час читання цієї книги сталося маленьке диво. Я не потрапила у світ у вулкані, але книжка Ольги Максимчук нагадала у широкому метафоричному сенсі, що я теж – зеленоока, а тому, щоб не траплялось, маю сили боротись із сірістю :-)
У книзі достеменно розроблені світи героїв. Умовно можна сказати, що мова йде про зеленооких і рудих, відповідними представниками яких є близнята Бруми і Агава Мідний. Світ сірих – не чіпаємо))
Коли читаєш дилогію, усе бачиться в яскравих кольорах, і так і проситься бути екранізованим. А ще, заглиблюючись у світи Ольги Максимчук, ловиш себе на думці, що їй вдалося написати книжку, яка насправді буде успішно прочитана як дітьми, так і дорослими. Бо нам усім і завжди хочеться ДИВА, хочеться перемоги над сірістю, хочеться, щоб у житті було поменше всіляких Какунцій і побільше самого ЖИТТЯ.
Фото - Ольга Максимчук.