Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/pro-stivensona-skarby-i-pirativ/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Про Стівенсона, скарби і піратів

12.11.2020
Відгук

Автор про себе:

Письменник-мариніст, перекладач, афорист, кандидат історичних наук. Перший в Україні та Східній Європі фахівець з історії морського розбою, автор понад ста статей та нарисів з історії піратства, двох дюжин науково-популярних книжок і двох пригодницьких романів про джентльменів удачі. Зробив власний переклад роману Р.-Л. Стівенсона “Острів Скарбів”, виданий у Львові 2018 року.


13 листопада 1850 року в шотландському місті Единбург народився Роберт Луїс Белфор Стівенсон. Через 170 років ми згадуємо про нього як про всесвітньо відомого письменника, автора найкращого роману для підлітків “Острів Скарбів”. І хоча перу Стівенсона належить чимало інших цікавих творів (“Володар Баллантре”, “Чорна стріла”, “Викрадений”, “Катріона”, “Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом”, “Кораблетроща”, “Клуб самогубців” тощо), саме “Острів Скарбів” приніс справжній успіх цьому класику пригодницького жанру.

1.jpg
Роберт Луїс Стівенсон. Світлина Г. Барнета.

Роман, який народжувався 1881 року як гра (недаремно ж Стівенсон запевняв, що його “дивацтвом з раннього дитинства було гратися низками уявних подій”), не одразу завоював серця любителів піратських пригод і не одразу став прикрасою будь-якої книгозбірні. 

“Одного холодного вересневого ранку, – згадував письменник, – при веселому вогні в коминку, під шум дощу, що тарабанив у вікна, я почав писати “Корабельного кухаря” – така первісно була назва роману”.

2.jpg
Фронтиспіс і титульний аркуш роману Стівенсона “Острів Скарбів” (1883).

І саме під такою назвою – “Корабельний кухар” – роман у жовтні 1881 – січні 1882 року виходив окремими розділами в дитячому журналі “Янг фолкс” – “серед усякого непотребу, без ілюстрацій, і не привернув до себе нічиєї уваги» (автором твору був позначений такий собі “капітан Джордж Норт” – це було псевдо Стівенсона). А під назвою “Острів Скарбів” роман, після певного перероблення та ще й доповнений чудовою мапою, уперше був надрукований окремою книжкою в листопаді 1883 року і, на думку фахівців, неабияк вплинув на всю подальшу пригодницьку літературу “піратського спрямування”.

Острів Скарбів.jpgНовий український переклад роману Стівенсона “Острів Скарбів”. Видавництво “Урбіно” (2018). Переклад здійснив Віктор Губарев.

Зізнаюся, що моє знайомство з цим твором, яке сталося приблизно в одинадцятилітньому віці, не справило на мене особливого враження: історія про морських розбійників та заховані скарби видалася мені дещо складною, похмурою та заплутаною. Але ж із яким захопленням я перечитував його у п’ятнадцятилітньому віці та пізніше!

Фабула роману “Острів Скарбів” настільки добре відома, що переказувати її немає сенсу. Зазначимо лише, що опис деяких персонажів роману та окремі деталі сюжету були запозичені автором з кількох більш ранніх джерел.

За його власним визнанням, ідею про закопані скарби він узяв з оповідання “Золотий жук” Едгара По та новел Вашингтона Ірвінґа (хоча сюжет з пошуком скарбів за допомогою мапи був також і в романі Фенімора Купера “Морські леви”). У новелі Ірвінґа “Волферт Веббер, або Золоті мрії” головний герой, наслухавшись розповідей про джентльменів удачі, вирушає на пошуки скарбів капітана Кідда. У заїзді, що стоїть на березі моря, Веббер зустрічає хвалькуватого пірата. Цей моряк з’являється темної вітряної ночі з великою дубовою скринею; обличчя його вкрите шрамами, тіло кремезне. Іноді він кудись зникає з таємними дорученнями або сидить у своїй кімнаті з пістолетами, трубкою, ромом і підзорною трубою, вивчаючи судна, які стоять у гавані. Ночами він горланить свої пісні, п’є і розповідає історії про Іспанський Мейн, від яких волосся на голові стає дибки. Погодьтеся, цей пірат – явний прототип Біллі Бонса!

Папуга і засуджений на висадку на безлюдному острові Бен Ганн потрапили в роман Стівенсона з “Робінзона Крузо” Даніеля Дефо, скелет (“Флінтів дороговказ”) – з новел Едгара По, а “скриня мерця”, про яку згадується в пісні “П’ятнадцятеро хлопців на скриню мерця…” – з книжки Чарлза Кінґслі “Нарешті: Різдво у Вест-Індії”.

Колоритний образ Довгого Джона Сілвера змальований з одноногого пірата, якого знаходимо в книжці Чарлза Джонсона “Загальна історія піратів”, а саме – в біографії піратського ватажка Едварда Інґленда. Не випадково, підбурюючи матросів до бунту, Сілвер згадує про власні пригоди з капітаном Інґлендом. У романі є чимало й інших вказівок на знайомство Стівенсона із “Загальною історією піратів”. Хірург, який ампутував Сілверу ногу, пізніше плавав на “Королівській фортуні” з капітаном Бартолом’ю Робертсом – реальним піратом з книжки Джонсона. Цього хірурга, за словами Сілвера, “повісили, мов собаку, і висушили на сонці, як і всіх інших, у Корсо-Каслі. Це були моряки з команди Робертса, які змінювали назви своїх кораблів – то в них “Королівська фортуна”, то ще якось. Ну, а я вважаю, що як судно колись назвали, таким йому і слід лишатися. Так було з “Кассандрою”, яка всіх нас… доставила додому з Малабару – це після того, як Інґленд захопив віце-короля Індії…”

Додам, що і мандри папуги Сілвера – балакучого Капітана Флінта – змальовано Стівенсоном з невигаданих піратських одіссей.

Цей птах був “присутнім, коли з води на місці загибелі “срібних кораблів” витягали скарби. Саме тоді він дізнався про піастри, що й не дивно – тоді виловили їх аж на триста п’ятдесят тисяч…” Так, саме стільки піастрів іспанська пошукова команда дістала із затонулих галеонів, які загинули біля узбережжя Флориди під час урагану 1715 року. Але іспанцям не вдалося скористатися тими скарбами, бо невдовзі їх відібрали у них пірати на чолі з Генрі Дженнінґсом.

4..jpg
Джим Гокінс і Довгий Джон Сілвер. Художник Н. Ваєт.

Головними героями “Острова Скарбів” є підліток Джим Гокінс і зухвалий пірат Джон Сілвер. Як писав один з літературних критиків, “Сілвер панує в книзі, перетворюючи її зі звичайної пригодницької історії на безсмертний міф. Сілвер – двозначний персонаж, одночасно поганий і хороший, жорстокий і щедрий, що викликає як презирство, так і захоплення”. А втім, і сам Стівенсон не приховував свого захоплення цим колоритним персонажем: “Я неабияк пишався… Джоном Сілвером, та й досі мене чарує цей слизький і грізний авантурник”.

Завдяки небаченій популярності роману відверті вигадки Стівенсона про “чорний знак” і піратську мапу з позначенням місця заритих скарбів стали сприйматися широким загалом як історична правда. Відтоді чимало романів, фільмів, п’єс, коміксів та комп’ютерних ігор, призначених для дитячої авдиторії, активно експлуатували й досі експлуатують образи, сюжетні ходи та атрибутику “Острова Скарбів”.

Читайте також:

Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту

Тільки зараз!

Подарунок для книголюбів

до -50% на все

Детальніше
Знижки до -50%