Книгу «Вілла Деккера» Юрія Винничука я довго смакував у метрополітені. Не скажу, що це найзручніше місця для читання, але темп життя диктує свої правила.
На початку мене захопила довоєнна атмосфера Львова з темними вуличками, підозрілими жевжиками й таємничими вбивствами. Сам роман написаний доволі динамічно, що допомогло мені добряче розважитись у тому ж самому метрополітені.
Головний герой Марко - такий собі Джеймс Бонд. Але, на відміну від відомого у всьому світові таємного агента, – він працює нічним репортером. Так, ви зразу можете сказати, що це кліше й скільки можна робити маскулінних, вродливих, розумних чоловіків. Та не все так просто, адже в цьому романі головне, як не дивно, сама історія. А от до неї вам буде важко придратись, адже Юрій Винничук пропрацював все до найдрібніших деталей.
Особисто мені сподобалось, як майстерно переплетені історичні події з художньою вигадкою, вже не кажучи про смачні слова. Так, їх було не так вже й багато, і комусь може здатись, що цього замало, а дехто скаже, що їх забагато, але мені було вдосталь, бо не надто хотілось тонути у сиропі із соковитих слів та афоризмів. Це все-таки детектив, і я прагнув таємничої історії, яку і отримав.
Підспідок тут вдосталь, тому є над чим поламати голову, вже не кажучи про безліч ситуацій, коли Марко був на межі життя та смерті. Часом здавалось, що йому настане гаплик, але ні, якось та й викрутиться. З одного боку, ти розумієш, що з головним героєм нічого не трапиться, адже ставиш на нього ярлик «непереможного» в тій або в іншій мірі. Все-таки я в дитинстві дивився багато шпигунських кінострічок, і якесь клішоване уявлення у мене лишилось. А з іншого боку - тобі цікаво, як же він виплутається з цієї халепи.
Фінал книги додає драми. Такої собі приреченості, якої мені хотілось більше.
В житті у мене все просто чудово, бо Бог завжди поруч, не залежно від життєвих обставин, адже Він їх і робить, а от в книгах я б волів часом додати більше трагедії. Тим паче, що репресії ніхто не відміняв. І вони у книзі є, але ледь-ледь зачіпаються. З іншого ракурсу – це ж реторо-детектив, а не історичний посібник, тому мої забаганки не надто актуальні та й не потрібно забувати про часовий проміжок в романі.
Пан Юрій - безперечно майстер слова й таємниць. Я б сказав, що навіть вишуканий кулінар, який доводить ідеальну страву до смаку за допомогою приправ у вигляді інтриг, міграції євреїв, вар’ятів та інтимних сцен.
Цей роман однозначно вартий уваги, навіть якщо у вас так само мало часу на читання, як і у мене. До речі, в книзі ще й прекрасні ілюстрації, які доповнюють атмосферу.
Мені ж лишається чекати, коли Юрій Винничук напише про нові пригоди нічного репортера, який мені припав до смаку.